Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

— Я вважаю тебе божественно вродливою, — сказав я. — Власне, ти просто приголомшлива.

— Тоді це, мабуть, правильний вигляд.

Вона зітхнула.

Я намагався розібратися, що вона має на увазі, коли вона заговорила знову. Вона спитала:

— На що була схожа твоя зустріч із тією, що кидає виклик смерті?

Я стисло переповів їй власні враження, особливо від першого сну. Сказав, що, на мою думку, та, що кидає виклик смерті, дала мені побачити місто, але в інший час, у минулому.

— Але це неможливо, — випалила вона. — У всесвіті немає минулого чи майбутнього. Є лише мить.

— Я знаю, що це було минуле, — сказав я. — Та сама церква, але місто інакше.

— Подумай трохи, — наполягала вона. — У всесвіті існує лише енергія, а енергія розрізняє лише «тут і зараз», нескінченне й всюдисуще «тут і зараз».

— То що, на твою думку, зі мною сталося, Керол?

— За допомогою тієї, що кидає виклик смерті, ти перетнув четверту браму сновидінь, — сказала вона. — Жінка в церкві ввела тебе у свій сон, у свій намір. Ввела тебе у свій візуальний образ міста. Вочевидь, вона уявила його в минулому, і цей її візуальний образ досі незмінений. Як, певно, і її сучасний образ цього міста теж.

Після довгого мовчання вона поставила мені ще одне питання:

— Що ще робила з тобою та жінка?

Я розповів Керол про другий сон. Сон про місто, яким воно є зараз.

— Он воно що, — сказала вона. — Та жінка не лише ввела тебе у свій минулий намір, але потім ще й допомогла перетнути четверту браму, змусивши твоє енергетичне тіло перенестися до іншого місця, що існує сьогодні лише в її намірі.

Керол зробила паузу й спитала мене, чи жінка в церкві пояснила мені, що означає намір у другій увазі.

Я дійсно пам’ятав, що вона згадувала про це, але не саме пояснення значення наміру в другій увазі. Керол мала справу з ідеями, про які ніколи не казав дон Хуан.

— Звідки в тебе всі ці новаторські ідеї? — спитав я, щиро дивуючись тому, наскільки ясний в неї розум.

Ухильним тоном Керол запевнила мене, що жінка в церкві чимало пояснила їй про ці тонкощі.

— Зараз ми маємо намір у другій увазі, — продовжила вона. — Жінка в церкві приспала нас: тебе тут, а мене в Тусоні. А потім ми знову заснули вже у твоєму сні. Але ти не пам’ятаєш цієї частини, а от я пам’ятаю. Таємниця подвійних положень. Пам’ятай, що казала тобі жінка: другий сон — це намір у другій увазі, єдиний спосіб перетнути четверту браму сновидінь.

Після довгої паузи, під час якої я не міг сформулювати жодного слова, вона сказала:

— Гадаю, жінка у церкві дійсно зробила тобі дар, хоч ти й не хотів його приймати. Її дар — доповнити нашу енергію своєю, щоб рухатися взад-вперед коштом енергії всесвіту, наявної тут і зараз.

Я надзвичайно розхвилювався. Слова Керол були точними й слушними. Вона визначила для мене дещо, що я вважав неозначуваним, хоч і не знав, що саме це було. Якби я міг ворухнутися, то підстрибнув би, щоб обійняти її. Вона блаженно всміхнулася, доки я продовжував нервово буркотіти про сенс, який мали для мене її слова. Риторично зауважив, що дон Хуан ніколи не розповідав мені нічого подібного.

— Може, він не знає, — сказала Керол не образливо, але заспокійливо.

Я не став з нею сперечатися. Деякий час я мовчав, на диво позбавлений будь-яких думок. Потім думки і слова почали вивергатися з мене, ніби вулканом. Люди обходили площу, часто поглядаючи на нас чи зупиняючись перед нами, щоб поспостерігати. А ми, мабуть, являли собою нічогеньке видовище: Керол Тіґґз цілує й пестить моє обличчя, доки я все буркочу про її ясний розум і про мою зустріч із тією, що кидає виклик смерті.

Коли я вже міг ходити, вона повела мене через площу до єдиного готелю в місті. Запевнила мене, що я поки не маю достатньо енергії, аби піти до будинку дона Хуана, але що всім там відоме наше місцеперебування.

— Звідки їм знати наше місцеперебування? — спитав я.

— Нагваль — дуже майстерний старий чаклун, — відповіла вона, сміючись. — Він єдиний, хто розповів мені, що якщо я знайду тебе енергетично розшарпаним, то краще відвести тебе до готелю, ніж ризикувати йти через місто з тобою на буксирі.

Її слова, і особливо її усмішка вселили в мене такий спокій, що я продовжував іти в стані блаженства. Ми звернули за ріг до готельного входу за півкварталу вулицею просто перед церквою. Пройшли крізь бляклий вестибюль, піднялися цементними сходами на другий поверх, прямісінько до непривітного номера, якого я ніколи раніше не бачив. Керол сказала, що я вже тут був, проте я не мав спогадів про готель чи про номер. Однак я був настільки втомлений, що не міг про це думати. Просто опустився на ліжко долілиць. Я хотів лише спати і все ж був надто схвильований. Забагато лишилося нез’ясованих питань, хоча все здавалося таким упорядкованим. Я відчув раптовий напад нервового збудження й сів.

— Я ніколи не казав тобі, що не прийняв дару тієї, що кидає виклик смерті, — сказав я, дивлячись в обличчя Керол. — Звідки ти знаєш, що не прийняв?

— О, але ж ти сам розповів мені, — заперечила вона, сідаючи поряд зі мною. — Ти так цим пишався. Це було перше, що ти бовкнув мені, коли я тебе знайшла.

Поки що це була єдина відповідь, яка мене не зовсім задовольнила. Те, що переповідала вона, не схоже було на мої слова.

— Гадаю, ти мене хибно зрозуміла, — сказав я. — Я просто не хотів брати нічого, що змусило б мене відхилитися від моєї мети.

— Хочеш сказати, ти не відчував гордості, що відмовився?

— Ні. Я нічого не відчував. Я більше не здатен відчувати щось, окрім страху.

Я витягнув ноги й поклав голову на подушку. Відчував, що якщо заплющу очі чи не говоритиму далі, то миттєво засну. Я розповів Керол, як на початку нашої співпраці з доном Хуаном ми сперечалися про заявлений ним мотив лишатися на шляху воїна. Він казав, що страх утримував його на прямій доріжці, і що понад усе він боявся втратити нагваля, абстрактне, дух.

— Проти втрати нагваля смерть — ніщо, — казав він з ноткою щирої пристрасті в голосі. — Страх утрати нагваля — те єдине справжнє, що в мене є, адже без