Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

спробував поринути в себе, і вже за мить галас юрби нагадував йому тихий плюскіт спокійних морських хвиль, що розбивалися об прибережне каміння. Проте яким би сильним не був його захист, він усе одно відчував наближення дванадцяти ельфів, що бігли вервечкою з іншого кінця табору, швидкі й худорляві, ніби жовтоокі гірські коти. Ерагон широко розправив плечі й поправив руками волосся, щоб мати пристойний вигляд, якщо це, ясна річ, було можливо після такої довгої й виснажливої подорожі. Потому він вибудував потужний бар'єр довкола своєї свідомості, аби ніхто, крім Сапфіри, не зміг почути його думок. Він чудово розумів, що ельфи приєдналися до варденів, щоб захищати його й Сапфіру, але, незважаючи на це, вони все ж таки залишалися слугами королеви Ісланзаді. З одного боку, юнак майже не сумнівався в тому, що вони не стануть підслуховувати його розмови з драконом, а з іншого — йому геть не хотілося, щоб королева ельфів знала про секрети варденів більше, ніж треба, або ж узагалі керувала ним. Якби в Ісланзаді була нагода, вона б залюбки посварила Вершника з Насуадою, і він це чудово розумів. Адже ельфи не так уже й довіряли людям, тож Ісланзаді напевно хотілося мати Ерагона й Сапфіру під своїм прямим командуванням. Та як би там не було, Вершника не дуже тішили такі перспективи — маючи справу з багатьма владиками, він найменше довіряв саме Ісланзаді, надто вже вона була пихата й непередбачувана.

Невдовзі дванадцятеро ельфів зупинилися перед Сапфірою, вклонившись і приклавши руки до грудей так, як це робила Арія. Потому вони по черзі назвали свої імена, додаючи до них перший рядок традиційного ельфійського привітання, а Ерагон люб'язно відповів їм їхньою мовою. Після ритуалу привітання головний ельф — високий красень із блискучою синьо-чорною шерстю, що вкривала майже все його тіло, — розповів Вершникові й дракону про те, для чого їх прислала королева Ісланзаді, й спитав, чи можуть вони приступити до виконання своєї почесної місії.

— Звісно, — кивнув Ерагон.

«Авжеж», — і собі погодилась Сапфіра.

По цих словах Ерагон підійшов ближче до ватажка ельфів і поцікавився:

— Блодхгарме-водрх, чи не мав я честі бачити вас на Агаеті Блодхрен? — юнак раптом пригадав, що під час свята він бачив ельфа з такою самою шерстю.

Блодхгарм люб'язно посміхнувся, оголивши ікла дикого звіра.

— Гадаю, — відповів він, — ви бачили мою двоюрідну сестру Ліоту. Ми дуже схожі, навіть попри те, що її шерсть плямиста й коричнева, а моя — темно-синя.

— Та ні ж бо, я можу заприсягнутися, що це були саме ви.

— Шкода, але на ту пору в мене були дуже важливі справи, тож я не мав нагоди відвідати це чудесне свято. Можливо, мені пощастить зробити це наступного разу, через сто років.

«Від нього дуже приємно пахне, чи не так?» — подумки спитала Сапфіра в Ерагона.

Ерагон втягнув носом повітря, проте нічого особливого не відчув.

«Жодних ароматів. Як би я не принюхувався — геть нічого не відчуваю».

«Дива та й годі, — Сапфіра передала йому запахи, й Вершник миттю збагнув, що вона має на увазі. Мускус оточував Блодхгарма, ніби густа й п'янка хмара. Це був теплий запах, у якому змішалися дим та аромат розчавлених ягід ялівцю. — Схоже, у нього закохалися всі жінки варденів. Вони скрадаються за ним, куди б він не пішов, але втрачають дар мови, коли його погляд звернений до них».

«Швидше за все, цей запах можуть відчувати тільки жінки. — Вершник уважно глянув на Арію. — Бачиш, на неї він, здається, не діє».

«Арія має захист проти магічного впливу».

«Я дуже на це сподіваюся… Гадаєш, ми маємо зупинити Блодхгарма? Адже те, що він робить, підло й ницо. Хіба він не може завоювати серця жінок якимось іншим чином, як справжній чоловік?»

«Це те саме, що вбирати на себе красивий одяг, задля того щоб привернути увагу того, кого кохаєш. Що ж тут поганого? А крім того, Блодхгарм іще жодного разу не скористався прихильністю зачарованих ним жінок. І мені здається, що цей його запах зовсім не для того, щоб зваблювати жінок твоєї раси. Швидше за все, він має на меті щось інше, тож наразі нам не варто його чіпати, мій малий друже».

«Слухай, а Насуада? Вона часом не потрапила в полон його чарів?»

«Насуада мудра й обережна. Вона попрохала Тріанну накласти на себе охоронне закляття, щоб уберегтися від впливу магії Блодхгарма».

«Ото й добре».

Коли вони нарешті дісталися до наметів, юрба була вже такою велетенською, що здавалось, ніби довкола них зібралася добра половина варденівського війська. Люди радісно гукали Ерагонові «Арджетламе!» й «Убивце Тіні!», а він вітав їх помахом руки й чув цілу зливу запитань: «Де ти так довго був, Убивце Тіні?», «Розкажи нам про свої пригоди!» Чимало з присутніх зверталися до нього на нове ймення, що звучало як «Смерть Разаків», і це так потішило юнака, що він мимохіть кілька разів подумки прошепотів ці приємні, ніби музика, слова. Людський вир закрутив Вершника й дракона — хтось благословляв його й бажав міцного здоров'я, хтось запрошував до себе на обід, а хтось пропонував йому всі свої коштовності, жалібно благаючи про допомогу: чи не зцілить він сина, який народився сліпим, чи не знищить пухлину, що прагне забрати в чоловіка дружину, чи не вилікує зламану ногу коневі. Один чоловічий голос благав полагодити зламаного меча, бо той належав іще його дідові, а хтось із жінок двічі вигукнув: «Убивце Тіні, ти часом не хочеш узяти мене заміж?»

Вершник пробирався крізь натовп в оточенні дванадцяти ельфів, які бачили й чули те, чого не міг бачити й чути він, тому юнак міг спокійно вітати доблесне військо варденів, не переймаючись своєю безпекою.

Невдовзі серед сірих наметів стали з'являтися карвахольці, й Ерагон радо тис руки друзям свого дитинства, посміхаючись і від щирого серця регочучи з жартів, що були геть незрозумілими тим, хто народився поза межами Карвахола. Серед карвахольців був і Хорст, який розчулено схопив Вершника у свої міцні ковальські обійми.

— Ласкаво просимо, Ерагоне. Ти молодчина, і ми в боргу перед тобою за те, що ти порішив чудовисько, яке вигнало нас із домівок. Ти й справді живий-здоровий, мій любий друже?

— Разакам довелося б рухатися швидше за світло, щоб зробити мені бодай одну подряпинку! — хвацько відповів Ерагон.

Потому він привітався і з синами Хорста — Альбричем і Бальдором, — далі із шевцем Лорингом та його трьома синами. За мить назустріч йому вийшли Тара і Морн, який