Читати книгу - "Світанок"

Факт перший: Белла сказала, що істота захищена чимось таким міцним, як шкіра вампіра, чимось, що не міг просвітити ультразвук і не брали голки. Факт другий: Розалія обмовилася, що вони склали план, як допомогти істоті безпечно з’явитися на світ. Факт третій: Едвард сказав, що за легендами чудовиська — такі, як це, — зубами прогризають собі дорогу на волю.

Я здригнувся.

В цьому був певний божевільний сенс, адже (факт чотири) існує вельми мало матеріалів, здатних протяти шкіру вурдалака. Зуби цієї істоти — за легендами — були достатньо міцними для цього. І мої зуби були достатньо міцними.

І зуби вампірів були достатньо міцними.

Важко було не збагнути таку очевидну річ, але я не хотів бачити очевидних речей. Адже я надто чітко уявляв собі, яким саме чином Розалія збирається допомогти істоті «безпечно» з’явитися на світ.

РОЗДІЛ 16. УВАГА: ІНФОРМАЦІЇ СТАЄ ЗАБАГАТО

Я забрався геть рано-вранці, до схід сонця. Прихилившись до канапи, я трошки неспокійно поспав. Едвард збудив мене, коли Беллине обличчя розчервонілося, і зайняв моє місце, щоб охолодити її. Я потягнувся й вирішив, що відпочив достатньо, аби нарешті трошки попрацювати.

— Дякую, — тихо сказав Едвард, прочитавши мої плани. — Якщо дорога буде вільна, наші вийдуть на полювання сьогодні.

— Я тобі повідомлю.

Приємно було повернутися у свою вовчу подобу. Я закляк через те, що забагато сидів останнім часом. Я збільшив крок, намагаючись розрухати суглоби.

Доброго ранку, Джейкобе, — привітала мене Лі.

О, добре, ти не спиш! Скільки часу Сет уже спить?

Іще не спить, — сонно подумав Сет. — Але вже падає. Які завдання?

Гадаєш, витримаєш іще годинку?

Певна річ. Нема питань. Сет миттю звівся на ноги, обтрусився.

Нам слід зробити велику вилазку, — мовив я до Лі. — Сете, тримай периметр.

Слухаюсь. Сет побіг легкою риссю.

Мчимо виконувати ще одне доручення вурдалаків, — буркнула Лі.

Ти щось маєш проти?

Ну, звісно, ні. Я просто обожнюю виконувати забаганки цих миленьких кровопивць.

Гаразд. Ну, побачимо, як швидко ми вміємо бігати.

О’кей! Безперечно, я не відмовлюся від перегонів.

Лі перебувала у найдальшому західному кінці нашої стежки. Але замість того, щоб погнати до мене навпростець попри будинок Калленів, вона вирішила триматися стежки. Я помчав на схід, знаючи, що хоча вона дала мені фору, з її здібностями вже незабаром вона обжене мене, якщо я розслаблюся хоч на секунду.

Лі, тримай ніс біля землі. Це не перегони — це розвідувальна операція.

Я можу поєднати одне й друге — і все одно копну тебе під зад.

Що ж, нехай радіє. Я знаю.

Вона розсміялася.

Ми вибігли на стежку, яка петляла між горами на схід. Це була знайома дорога. Ми вже чатували в цих горах рік тому, коли вампіри забралися геть, — включили їх у звичайний район своєї варти, щоб забезпечити кращий захист місцевим мешканцям. Коли Каллени повернулися, ми знову обмежили свою територію. За угодою це була їхня земля.

Проте для Сема цей факт зараз, мабуть, нічого не значить. Угода скасована. Сьогодні питання — наскільки він прагне показати свою владу? Чи підстерігатиме він самотніх Калленів, якщо вони полюватимуть на його землях? Говорив Джаред правду — чи скористався з того, що ми вже не чуємо одне одного?

Ми заглиблювалися все далі в гори, але не знаходили й сліду зграї. Повсюди були сліди вампірів, які вже вивітрювалися, але я встиг звикнути до їхнього запаху. Я дихав цим запахом цілісінький день.

На одній зі стежок я вловив нещодавній концентрований запах — вся родина вчащала сюди, окрім Едварда. Проте коли Едвард привіз додому свою вагітну помираючу дружину, про якусь особливу принадність цього місця забули. Я заскреготів зубами. Що б то не було, мене це не стосується.

Лі так і не обігнала мене, хоча в цей момент легко могла б. Я набагато більше уваги приділяв кожному новому запаху, аніж нашим із нею перегонам. Вона трималася праворуч, просто бігла поряд, а не боролася за першість.

Ми забралися доволі далеко, — зауважила вона.

Еге ж. Якби Сем підстерігав самотніх мисливців, ми б уже давно наразилися на його слід.

Для нього зараз логічніше зачаїтися в Ла-Пуші, — подумала Лі. — Він знає, що у кровопивць з’явилося додатково три пари очей. Отож навряд чи йому вдасться захопити їх зненацька.

Ми насправді розвідували про всяк випадок.

Еге ж, не хотіли наших дорогоцінних паразитів наражати на небезпеку.

Ні, — погодивсь я, ігноруючи її сарказм.

Джейкобе, ти дуже змінився. У сотню разів!

Та й ти не та сама Лі, яку я завжди знав і любив.

Правда. Але ж я не настільки тебе зараз дратую, як Пол?

Дивна річ… але ні.

Ах, яке чудове досягнення!

Вітаю.

Далі ми бігли мовчки. Либонь, час уже був повертатися, але ні вона, ні я не хотіли. Приємно було отак просто бігти. Ми занадто довго кружляли уздовж однієї коротесенької стежки. Втішно було випростати м’язи й пробігтися перетятою місцевістю. Ми не надто поспішали, отож я подумав, що нам, певно, варто дорогою назад пополювати. Лі вельми зголодніла.

Ням-ням, — подумала вона кисло.

Проблема в твоїй власній голові, — мовив я до неї. — Вовки харчуються саме так. Це природно. І смак нормальний. Якби ти не намагалася судити про це з точки зору людини…

Припини заспокоювати мене, Джейкобе. Я полюватиму. І не обов’язково мені від цього отримувати задоволення.

Звісно, звісно, — легко погодивсь я. Це не моя справа, якщо вона для себе ж не хоче полегшити життя.

Вона мовчала кілька хвилин, і я подумав, що час повертати назад.

Дякую, — зненацька мовила Лі зовсім іншим тоном.

За?

За те, що лишив мене в спокої. За те, що дозволив мені зостатися. Ти поставився до мене краще, ніж я мала право очікувати, Джейкобе.

Е-е-е… які проблеми! До речі, я саме це маю на увазі. Я значно менше занепокоєний твоїм перебуванням тут, ніж сам очікував.

Вона пирхнула, але напрочуд грайливо. Яка похвала!

Нехай вона тобі не кружить голови!

О’кей — якщо це не кружитиме й твоєї, — на секунду вона затнулася. — Гадаю, з тебе вийде гарний Вожак. Не такий, як Сем, але у своєму роді. За тобою варто йти, Джейкобе.

У голові в мене все завирувало зі здивування. Тільки за хвильку я отямився та зміг відповісти.

Е-е-е… дякую. Важко уявити, що від цього моя