Читати книгу - "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"

Це був найкращий вечір у житті Гаррі, кращий і від виграшу у квідич, і від Різдва, і від перемоги над гірським тролем... Він запам'ятає його назавжди.

Гаррі вже майже забув, що мали ще оголосити результати іспитів, але ця мить настала. На їхнє превелике диво, вони з Роном отримали добрі оцінки, а Герміона, звичайно, була першою у списку найкращих учнів цього року. Навіть Невіл якось проскочив - його добрі оцінки з гербалогії перекрили незадовільні результати з зілля і настійок. Правда, вони сподівалися, що Ґойла, тупість якого дорівнювала його підлості, виженуть зі школи, але й той примудрився якось утриматися. Це було образливо, але, як зауважив Рон, від життя не можна вимагати надто багато.

І ось раптом спорожніли їхні шафи, валізи були спаковані, десь у кутку якогось туалету знайдено Невілову жабку, а всім учням вручили письмові попередження не вдаватися до чарів протягом канікул («Я завжди сподіваюся, що вони забудуть їх дати», - засмучено сказав Фред Візлі). Геґрід провів їх до човнів, вони перепливли через озеро, а тоді посідали на «Гоґвортський експрес», розмовляли й сміялися, тим часом як краєвиди за вікном ставали дедалі доглянутіші й різнобарвніші.

Діти ласували горошком «Берті Бот», проминаючи маґлівські міста; скидали свої чарівницькі мантії, надягали жакети й плащі і потихеньку під'їжджали до платформи номер дев'ять і три чверті на вокзалі Кінґс-Крос.

Минув якийсь час, поки всі учні покинули платформу. Біля квиткового компостера стояв старий зморшкуватий охоронець, пропускаючи їх по двоє-троє, щоб вони, вистрибуючи раптом із суцільного муру, не привертали зайвої уваги й не лякали маґлів.

- Ви повинні цього літа приїхати до мене. Обоє! - запросив Рон Гаррі й Герміону. - Я пришлю вам сову.

- Дякую, - сказав Гаррі. - Я... з великим задоволенням.

Штовхаючись у натовпі, вони прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів гукав:

- Бувай, Гаррі!

- Поттере, тримайся!

- Ти, як завжди, популярний! - підсміхнувся Рон.

- Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, - відізвався Гаррі.

Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну.

- Ось він, мамо, ось він, дивися!

То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона.

- Гаррі Поттер! - запищала вона. - Дивися, мам! Я його бачу...

- Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно!

Місіс Візлі усміхалася дітям.

- Тяжкий був рік? - запитала вона.

- Дуже, - відповів Гаррі. - Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі.

- О, це дурниці, любий!

- Ти готовий?

Це був дядько Вернон - з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим виразом, - ще б пак! - Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі.

- Ви, мабуть, родина Гаррі? - поцікавилася місіс Візлі.

- Е-е... в певному розумінні! - буркнув дядько Вернон. - Мерщій, хлопче, у нас обмаль часу! - І пішов до машини.

Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною.

- Ну, все. Побачимося після літа.

- Сподіваюся, ти е-е... гарно відпочинеш, - поглядаючи услід дядькові Вернону, невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб'язністю.

- О, так! - сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається.

- Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно повеселюся з Дадлі!..