Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

До того як він відкрив двері, вона схопила сапку, якою до цього орудувала, і притиснулася всім тілом до стіни біля дверей. Коли Антоніо відкрив їх і зробив кілька кроків всередину, вона розмахнулася і з усіх сил, на які тільки була здатна, вдарила його по ногах держаком сапи, сподіваючись збити з ніг. Удача була на її боці, вона, швидше за все, влучила по травмованій до цього нозі, тому що він видав страшний крик і зігнувся навпіл, повалившись ниць на підлогу. Вона кинула непотрібну більше зброю і, спотикаючись, вибігла за двері. Варя почула стогін і озирнулася: Антоніо, скривившись від болю і похитуючись, намагався переслідувати її. Жах охопив її, коли він почав нишпорити по своєму стегну в пошуках пістолета.

- Стій, сука! Або я тебе пристрелю! - почула вона за спиною.

Але його голос і жахливі човгання надали їй рішучості, вона кинулася бігти щодуху до повитого плющем забору. Пролунав страшний постріл, а потім Антоніо заревів:

- Друга куля прилетить в твою голову, якщо ти не зупинишся, стерво!

Вона озирнулася і побачила його кроків за десять від себе. Обличчя його було багряним, він задихався від злості так, немов його душили. Заціпенівши, вона пару секунд не зводила очей з пістолета, спрямованого прямо на неї, але потім рішуче вхопилася за гілки плюща і почала дертися вгору. Другий постріл і куля, що продзижчала і вдарилася в листя недалеко від її голови, змусили її скрикнути і діяти з потроєною швидкістю. Вона просто злетіла на саму верхівку паркану і скотилася по іншу сторону.

Відчувши землю під ногами, вона помчала як заєць, петляючи з боку в бік. Легені палило від довгого бігу, сили закінчувалися, але вона боялася зупинитися, все ще побоюючись переслідування. Нарешті, зовсім знесиливши, дівчина впала на коліна і, насилу відновлюючи дихання озирнулася. Було вже темно, але все одно можна було розрізнити рівні ряди не надто високих рослин, придивившись до яких, Варя зрозуміла, що знаходиться на винограднику. Виходить, їй ще поки не вдалося покинути володіння Антоніо, і потрібно було якнайшвидше забиратися звідси.

Раптом за кілька кроків попереду вона почула обережні кроки і приглушені голоси. Спочатку Варя хотіла бігти, але прислухавшись, змогла розрізнити:

- А я тобі кажу, що мені плювати і на господаря і на сторожів його виноградника, я чув постріли, так що показуй швидше, де цей чортів сарай.

Варя мало не закричала від радості, впізнавши голос Карло. Пригинаючись і ховаючись за кущами вона побігла в ту сторону і вже через кілька хвилин Карло притискав її до своїх грудей.

- Русалка, як ти могла ось так втекти, не дочекавшись мене? Ти що сподівалася впоратися з ними самотужки? - гарчав він, все сильніше притискаючи її до себе. - Як тобі вдалося вирватися? Я чув постріли ...

- Карло, я потім тобі все розповім, - перебила його Варя. - Зараз нам потрібно якомога швидше і якомога далі забратися звідси. Схоже, що я остаточно розлютила Красунчика і він тепер не подивиться ні на що, а просто спробує мене вбити.

Карло залишив свою машину біля виноградника, і коли Серджіо їх туди вивів тільки йому відомими стежками в обхід всіх сторожів, вони відразу ж зірвалися з місця і помчали якнайдалі від цієї вілли. Карло запропонував заправити машину на найближчій заправці, після чого він збирався відвезти її в таке місце, де вона буде в цілковитій безпеці і де її ніхто не знайде і обіцяв, що сам потім займеться сеньйором Лоренцо. Дівчина, зі здриганням згадавши пережите, погодилася на його пропозиції.

Вони мчали по безлюдній дорозі уздовж якихось полів і виноградників, і чим далі вони віддалялися від вілли Антоніо, тим спокійніше у неї ставало на серці. А коли вони під'їхали до зубожілої сільської заправки, вона вже зовсім заспокоїлася і навіть вирішила піти в туалет відмити від запеченої крові руки, поки Карло розраховувався за бензин. Туалет являв собою хистку дерев'яну споруду, розділену на чоловічу і жіночу половину, тонкою стіною. Коли Варя досушувати руки, вона раптом почула знайомий голос, що доносився з-за цієї стіни, і мимоволі прислухалася.

- Це вже другий прокол. Ти уявляєш як господар збіситься ... Тепер пощади від нього не чекай, ще й я отримаю ні за що. А якщо дівка піде в поліцію? Загалом, як хочеш, її треба знайти і або доставити господареві, або прибрати ...

Дівчина не стала далі слухати, вона з жахом впізнала, кому належить цей голос і про яку «дівку» йдеться. Не гаючи ні секунди, вона вискочила за двері і зіткнулася майже ніс до носа з Ведмедем, який продовжував говорити по телефону. Він розгубився на якусь частку секунди, але це дало їй можливість помчати щодуху до машини, де Карло, побачивши її обличчя, без зайвих питань завів двигун і, коли вона опинилася на сусідньому сидінні машина рвонула з шаленою швидкістю. Розгубленість Ведмедя не була довгою, тому що його чорний позашляховик помчав за ними слідом.

Варя в страху через заднє скло бачила, як він невблаганно наближається і коли він, здавалося, вже їх наздогнав, вона в паніці закричала, пригинаючись, коли скло розлетілося як дрібна мозаїка, обсипавши її осколками.

- Чорт! Пригнися! - закричав Карло, який уважно вглядався в дорогу і до цього не вимовив жодного слова.

Дівчина послухалася і відразу ж почула над собою неприємне дзижчання, після чого переднє скло також розсипалося. Після наступного дзижчання, Карло раптом зі стогоном чортихнувся, вчепився двома руками в кермо і натиснув в підлогу педаль газу. Машина полетіла на скаженій швидкості так, що навіть автомобіль Ведмедя відстав, але на жаль це тривало недовго. Через якийсь час голова Карло безсило впала на кермо, машина завихляла і збивши огорожу, впала в досить високий кювет. Зіткнення було такої сили, що у Варі все попливло перед очима, але зібравши залишки сил, вона не людськими зусиллями відкрила дверцята і виповзла назовні і так карачки поповзла до Карло, який лежав поруч з машиною, бо його дверцята відчинилися під час удару і він випав. Він лежав на животі, широко розкинувши руки, а на його спині між лопаток Варя побачила маленьку дірочку, навколо якої розпливалася темна пляма.