Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

-Скажімо так, зайвий раз зв'язуватись не захоче ніхто. Але, наприклад, демони вищої, як ти кажеш ліги, у разі крайньої потреби змогли б підійти до мене на відстань витягнутої руки. Не згоріли б, але їм було б не комфортно.

-Прикольно... Шкода, що тебе не було тут, коли напали двоєдушники.

-Мені теж шкода, але Микола розібрався з ними, тож не варто переживати, мила.

Ласкаве звернення з його вуст звучало незвично. Насамперед, для нього самого. Але він нічого вдіяти із собою не міг! Слова рвалися з вуст самі! Та що там, хотілося сказати більше, зізнатися, що відчуває, як тисне під ребрами від бажання провести по обличчю, заправити волосся за вуха і знову випробувати на смак її губи!

Але, він тримався. Адже, обіцяв. Проте, себе не обдуриш. «За волосся і у печеру - іноді привабливий спосіб завоювати жінку, -  криво усміхнувся своїм думкам, - а до поцілунку стримуватися було легше...»

-Може,  тепер ти розповіси щось про себе? – попросив.

-А я звичайна людина, - відповіла Стьопка, -  принаймні, була ще недавно. Як будь-яка дівчина навчалася у школі, потім в універі. На останньому курсі познайомилась із Миколою. Стали жити разом. Загалом, я зараз розумію, що дивні у нас були стосунки. Адже, я й не любила його ніколи. Як ми з'їхалися? Чорт розбери тепер. Навіть конкретних спогадів немає, тільки осад, що відносини були прохолодними.

-І ти не довіряєш йому, - не спитав, сказав він.

-Нічого з собою вдіяти не можу! Це на рівні інстинктів! Начебто і правду він каже, факти сходяться, але бісить! Немов моє негативне ставлення до нього прорвалося крізь перешкоду і ніяк не вгамується. Дратує, злить…

-Вважаю, це через його манеру спілкування. Вогневик має перевагу над нами всіма в досвіді, знаннях і силі. Він це усвідомлює і не втрачає нагоди ткнути носом. Але майже всі чоловіки такі, Стьопушко. Нам треба домінувати, щоб показати своїй жінці: дивись, я -  кращий! Зауваж мене, виділи серед інших!

-Серйозно, і ти? - підняла одну брову господиня будинку.

-І я, чого вже там. Доводиться стримуватися… - він таки посміхнувся.

-Можна ще одне безтактне питання? Чому ти носиш такий одяг? Від скромності?

-Який? Що з моїм одягом? – Петро щиро здивувся. Він оглянув себе так, ніби вперше побачив, що на ньому було надіте.

-Светри широкі, джинси мішкуваті, ніби не твої, - пояснила вона, усмішкою намагаючись пом'якшити сказане, - а у формі ти виглядав незрівнянно!

-Хм... Так? - на його обличчі був написаний неабиякий подив, - Я в одязі не розбираюся, - зізнався розгублено, - в армії було набагато простіше, взяв форму свого розміру і носи. Що, зовсім погано виглядаю?

-У тебе відпадна фігура, наскільки я могла зрозуміти. А ти її сховав.

-Хм... - промимрив він і ще кілька разів повторив:  хм, хм...

-А хочеш, - раптом запропонувала вона, - наступного вівторка поїдемо оновлювати гардероб? Я схудла, всі речі стали завеликі, планувала здійснити забіги на магазини. Заодно і тобі щось придбаємо? А то правда, одягаєшся, як… мій дідусь. Як згадаю твої калоші та шкарпетки в'язані, - і пирснула в долоню, - вибач!

-Як дідусь?! – сірі очі розплющились, спалахнувши жахом, і Стьопка не стримала регіт.

-Ну, гаразд, не дідусь! Папа!

-Втішила! – він, нарешті, зрозумів, що вона жартує і розслабився, - Дякую за пропозицію, поїду із задоволенням!

-Пєтю, ​​ти хоч не образився? - занепокоїлася вона, - А то я іноді занадто прямолінійно висловлююсь!

-Ні, що ти, мила, - а усмішка в нього все-таки дуже добра і чарівна, - буду безмірно щасливий, якщо ти займишся мною... у всіх сенсах! - і навіть лукаво підморгнув.

-Значить, домовились! - видавила з себе Стьопка, трохи залипнувши на його посмішці, яка відкривала ряд ідеально рівних зубів, знову нагадавши собі про необхідність випити зілля.

«Кожний молодець на свій взірець»

-Дякую за каву! - Петро підвівся на ноги, поставивши повну чашку на стіл, - Не хочеш спробувати потренуватися?

Якби Стьопка не була така схвильована його присутністю, обов'язково б помітила, наскільки важко й чоловікові стримуватися.

-Будь ласка, що погрів руки! – посміхнулась, «треба запам’ятати, що він не любить каву» -  Хочу звісно! Командуй! - вона навіть рада була зайнятися чимось відволікаючим від нав'язливого бажання продовжити поцілунок.

-Сьогодні почнемо з простого, йди сюди!

Сусід поставив на середину кухні стілець, посадив туди Степанію і попросив заплющити очі.

-Сконцентруйся на звуках. Розбери їх на складові та визнач.

-Нічого собі, розбери та визнач! - удавано обурилася, - Це, як?!