Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

убогим духом ви не стали, благословення ваші не були б такі щедрі. Всесильний Бог своїм покровом хай захищає вас від всього злого. І тому що життя ваше для всіх добрих є вельми потрібне, через довгі часи нехай переселить вас Господь у небесну батьківщину вічної радости». З такого листа святого Григорія Папи Римського до блаженного Анастасія, патріярха антіохійського зрозуміла взаємна у Святому Дусі любов обидвох, і виняткова святість цього мужа Анастасія святого засвідчена. Пожив же блаженний Анастасій після свого на престол повернення шість років, переставився до Господа у чотирнадцятий рік Маврикієвого царства. Після цього святішого Анастасія Синаїта настав на патріяршество инший Анастасій, але вже без того йменування «Синаїтський». І вбитий був від юдеїв при царюванні Фоки ката, і як мученика Христового вірні його шанують.

Це очевидно виявило, що два були Анастасії Синаїти, перший цей патріярх антіохійський, який при царюванні Маврикія переставився, а другий — який у Пролозі нині згадується, ігумен гори Синайської, який помер пізніше — при царюванні Іраклія, який був після Фоки-ката, що Маврикія убив. Були ж у ті часи й инші преподобні отці Анастасії, добродійним життям славні, але не Синаїти, як же той Анастасій, який після Синаїти на престол у Антіохії зійшов, і юдеї його убили. Також і в Аимонарі у главі 48 і 49 згадується Анастасій — авва у Єрусалимі, який був ключником життєдайного гробу і Церкви Воскресення Христа Бога нашого.

У той самий день про блаженного Григорія, патріярха Антіохійського

Цей преподобний отець Григорій був ігуменом монастиря, що називався Фаран і знаходився між Синайською горою і Раїдом. На патріяршество ж передзнаменований був від Бога завчасу, як же про те у Лимонарі святішого Софронія, патріярха Єрусалимського написано: "Авва Георгій Вірменин, учень авви Сергія, розповідав нам, кажучи, як багато просив мене авва Григорій, який був ігуменом Лаври Фарану, щоб довів я його до авви Сергія. І йшов я з ним до старця, коли перебував той у пустині біля Мертвого моря. Бачивши ж його, старець привітав його і прийняв вельми люб'язно, і принісши воду, омив йому ноги. І цілий день розмовляв з ним про душевну користь, і на наступний день відпустив його. Коли відійшов авва Григорій від авви Сергія, сказав я до старця: «Бачиш, отче, як ти спокусився, бо багатьох єпископів, і пресвітерів, та инших отців приводив я до тебе, і нікому ж з них не умив ти ніг, лише авві Григорію». І відповів мені старець: «Не знаю, хто такий Григорій, знаю, що патріярха я прийняв у печері своїй, бачив, що носить він омофор і Євангеліє тримав у руках». Те сказав авва Сергій пророчим духом про авву Григорія, бо через п'ять років, долями Божими, авва Григорій патріярхом поставлений був у Божому граді Антіохії. Говорили ж деякі старці про цього авву Григорія Патріярха Божого Града, що найбільші мав чесноти такі: милостиня, незлопам'ятність, сльози. Мав же і співчуття велике до грішників й инших багато здобув чеснот. Таке про нього свідчення дає святіший Софроній Єрусалимський. Достойний бо такий муж, патріярх антіохійський Григорій блаженний серед святих і преподобних згадуватися, бо на патріяршество був взятий проти своєї волі, і святе прокив життя в Христі Ісусі Господі нашому, Йому ж слава на віки. Амінь.

Місяця квітня на 21-й день

Страждання святого священомученика Януарія-єпископа і тих, що з ним

Коли Диоклитіян і Максиміян, нечестиві царі, на християн лютували, взяли воїни Януарія-єпископа і представили Тимотею, ігемонові кампанійському, на допит. Його ж всіляко до ідолопоклоніння примушували: і ласкою зваблювали, і погрозами страшили. Коли ж бачив ігемон, що непохитний він у християнській вірі, наче стовп, у піч вогненну звелів вкинути на спалення. І залишився святий, як же колись у вавилонській печі троє юнаків, неушкоджений вогненним опаленням, бо ангел Божий до нього зійшов і силу вогню на холод перетворив, і ликував святий посеред вогню, співаючи і славлячи Бога. Коли вийшов він із печі, бачили всі, що навіть до риз його вогонь не торкнувся, і дивувалися вельми. Ігемон же, думаючи, що чарівною якоюсь силою єпископ християнський з вогню цілим зберігся, більшої люті на святого сповнився і звелів мученика на катівні настільки сильно розтягнути, що й члени його із суглобів своїх відділялися, і так розтягненого без милости бити, допоки все тіло його не розшматується, і голих костей не буде видно, і земля не наповниться кров'ю. На таке страшне видовище прийшло два клирики — Фавст-диякон і Деситерій-чтець, і стояли поміж людьми, дивилися на страждання свого єпископа. І тому, що й тішилися духом через мужнє його терпіння, і плакали через люті завдані йому муки, бо й жили святого перерізані бачили, і просльозилися, — з того були впізнані, що християни. Схопили тому нечестиві обох і разом зі святим мучеником Януарієм-єпископом зв'язали, вели за ігемоном у Путеол-град і там до темниці вкинули. Були в темниці тій Прокул і Сосій, диякони града Путеольського, що сиділи за Христа, і двоє простих чоловіків — Євтихій і Акутіон, засуджені на поїдання звірам. Наступного дня всіх з єписокопом на видовище вивели і звірам віддали. Бог, який прославляється у святих своїх, загородив уста звірам на видовищі тому, як же колись у ямі, куди Даниїла вкинено, і жоден зі звірів не торкнувся мучеників, але всі природну лють на овечу змінили лагідність, прийшли і припали до ніг святого єпископа. Таке надприродне діло всіх глядачів у подив і жах привело. Але ігемон і цю божественну силу волхвуванню християнському зарахував, думав як би святителя Божого і тих, що з ним, конечній страті передати. Так розумом кидався — і раптом осліп тілесними очима той, хто сліпував давно душевними, і шукав провідника, намацуючи стіни. Коли ж святитель і мученик Христовий Януарій, незлобливий, помолився за того ворога свого — за ігемона Тимотея, — зразу прозрів тілесно, але не душевно. Люди, що на всі ті чуда дивилися, повірили в Христа, було їх коло п'яти тисяч. Невдячний і твердий серцем ігемон, від раптової сліпоти мученицькими молитвами просвітлений, не лише істини не пізнав, а й більше безумствував, і замість того щоб віддати хвалу істинному Богові, Христу, Господу нашому, ображав Його. І через навернення до Нього стількох людей гнівом збісився, звелів мечем потяти святих мучеників. І так святитель Божий Януарій-священомученик зі своїми співстраждальцями Фавстом, Прокулом, Сосієм — дияконами, і з Деситерієм Читцем, і з Євтихієм, й Акутіоном