Читати книгу - "Меллорі"

— Цього разу, для різноманітності, ви з'явилися в слушну мить, — сказав Коррідон. Він зиркнув на здивованого Роулінса. — Це — Жанна Персіньї. Не раджу вам намагатися утнути з нею якусь штуку. Просто сидіть собі спокійно та намагайтеся тримати язика на припоні. Нам із Жанною є про що поговорити. Правда, Жанно?

— Та невже? — холодним безживним голосом запитала вона.

— А зараз послухайте-но мене... — почав було Роулінс, але Коррідон жестом його вгамував.

— Не знаю, чи встигли ви підслухати те, про що ми тут розмовляли, — провадив він далі, звертаючись до Жанни, коли Роулінс, пробурмотівши щось собі під носа, затих, — та, якщо не встигли, вам може бути цікаво дізнатися, що наш друг знайшов Яна, і Ян, схоже, неабияк розговорився. Якщо вірити йому, то з потяга його скинув не Меллорі, а ви. Це так?

Жанна не відповіла нічого. Вона сперлася на брилу, тримаючи пістолета на рівні стегна та спрямувавши дуло на двох чоловіків. Незважаючи на глузливу посмішку на вустах, здавалося, що дівчина перебуває на межі знесилення.

— Могли би вже й зізнатися у скоєному, — різко сказав він. — Це ж ви скинули Яна з потяга?

— Так, — хрипко мовила вона. — Та хіба це важливо?

— Якраз-таки це важливо, — сказав Коррідон. — Це важить дуже багато. — Він зупинився, а тоді продовжив: — Дуже прикро, що ви не знали, що Меллорі помер ще понад рік тому.

Жанна здригнулася.

— Він живий, — заперечила вона, і її рука мимоволі потягнулася до чола.

— Ні, на жаль, це не так, — сказав Коррідон, уважно спостерігаючи за нею. — Якби ви знали, що він мертвий, усього цього не сталося 6, чи не так? До минулої ночі я й сам був одурений вами. Але ви передали куті меду. Той фокус з імітацією голосу Меллорі спрацював першого разу, та вам не варто було послуговуватися ним удруге. Після того, як я пересвідчився у тому, що всі двері та вікна в домі були замкнені, мені стало цілком очевидно, що ніхто не міг вдертися досередини. А тоді я знайшов кулю і зрозумів, що стріляли саме з вашого маузера. Лише одна особа могла вистрілити й пошепки промовити ваше ім'я — і це були ви. Тоді мені усе стало ясно. Це ви імітували голос Меллорі минулої ночі, тож саме ви могли імітувати його голос у квартирі Крю. А тепер скажіть мені, навіщо ви це зробили? Чи не тому, що прагнули якомога дужче заплутати полювання на Меллорі?

На білому обличчі Жанни посмикувався м'яз. Вона мовчала.

— Була ще одна проблема, що збивала мене з пантелику, — провадив далі Коррідон, — а саме — чому вбили Гарріса, Любіша та Риту Аллен. Усі вони мали одну спільну рису: вони знали щось про Меллорі, щось, що могло до нього привести. Якщо Меллорі мертвий, то хто їх убив?

Жанна відсахнулася назад під його незворушним поглядом. Вона важко дихала, а в очах з'явився пропасний блиск.

— У чому була моя помилка — то це в тому, що я повірив у розповідь Ренлі про те, що Меллорі зрадив Ґурвіля, — спокійним тоном провадив Коррідон. — Сам Ренлі вірив у ту історію, проте почув він її з ваших уст, чи не так? Але ж не Меллорі виказав Ґурвілеву криївку. Це були ви!

Вона судомно вхопила ротом повітря, і її руки зметнулися до обличчя.

— Цьому може бути лише одне ймовірне пояснення, — сказав Коррідон. — Я вас не звинувачую. Я знаю, якими дияволами були ті гестапівці. Спочатку вони взялися за вас, але нічого так і не добилися. Тоді вони вас облишили та взялися за Ренлі. А коли той знепритомнів, знову взялися за вас, чи не так? І цього разу вони змусили вас заговорити. Меллорі чув, як ви виказали Ґурвіля. Та йому було вас шкода, тому він узяв вину на себе. Це був шляхетний вчинок, який цілком йому пасував. Такий уже він був. Коли Ренлі опритомнів, Меллорі сказав йому, що це він зрадив Ґурвіля, і Ренлі йому повірив. Усе правильно?

Жанна зробила зусилля, аби щось сказати, але не здобулася на слово. Її обличчя посірішало, скидалося на те, що вона заледве здатна триматися на ногах.

— Ось ключ до розв'язання усієї цієї справи, — провадив далі Коррідон, уважно стежачи за Жанною. — На помсті наполягав саме Ян. А ви злякалися, що він дізнається правду. Ви ж бо знали — якщо він знайде Меллорі, той розповість йому, що сталося насправді. Тож ви робили усе можливе, щоби звести полювання на манівці. А тоді вам здалося, що Гарріс і Любіш вийшли на слід Меллорі, тож ви їх убили. Ви переслідували мене з Ритою до її будинку і, почувши, як вона розповідає мені про острів Меллорі, злякалися й убили її теж. — Коррідон випростав руку і обвинувально вказав на неї пальцем. — Увесь цей час це були ви, чи не так? Від самого початку це були лише ви, а не Меллорі.

Жанна заціпеніла, її обличчя пересмикувалося, а в очах був безумний блиск.

— Так! — пронизливо закричала вона. — Так, я виказала П'єра! Ви не знаєте, що вони зі мною робили! Але я не хотіла, аби Меллорі брав вину на себе. Він кохав мене, той дурень. Так, ніби мені було не байдуже до такого телепня, як він. Так, я це зробила! Я вбила їх! — Вона почала задкувати, погрожуючи їм маузером. — Залишайтеся на місці! — закричала вона, коли Роулінс підвівся на ноги. — Я не дозволю кинути мене за ґрати. Якщо ви підете за мною, я вас уб'ю!

А тоді вона розвернулася й наосліп кинулася бігти уздовж кряжа, прямуючи до краю кручі.

Роулінс скрикнув і кинувся уперед, але зупинився, коли дві постаті здійнялися з поближніх чагарів і побігли за Жанною.

— Хапайте її, Гадсоне! — схвильовано загорлав він. — Не дайте їй утекти!

Але двом детективам годі було змагатися із Жанною у швидкості.

— Далеко вона не втече, — стиха мовив Коррідон.

Жанна дісталася краю кручі ще до того, як детективи подолали кряж. Вона прудко рухалася вперед, і продовжувала бігти, не зупиняючись, коли її ноги сягнули за край кручі.