Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

- Лізо, я не збирався тебе вбивати. Просто так потрібно було! - заспокоїв він мене.

- Для кого потрібно то! - не витримавши, прокричала я, розвертаючись. - Для тебе?

- Ні! Для нас! - його погляд обволікав, умовляючи повірити... поступитися.

Ось чому ненависть не вбила кохання? Чому любов поступово вбиває ненависть, породжуючи презирство до самої себе? З очей потекли гіркі сльози.

Влад миттєво підхопив мене й міцно обійнявши, посадив на коліна, точніше заставив осідлати себе.

- Маленька не плач, будь ласка! Мені боляче дивитися на твої сльози! - надривно шепотів він на вухо, обволікаючи гарячим диханням, - Не плач!

"А на мої страждання тобі дивитися приємно?" - хотілося закричати мені, але я лише сильніше заплакала. Психіка, все-таки, дала збій! Я не розуміла, як можна так жорстоко чинити, а потім із такою ніжністю заспокоювати.

- Пусти! - я спробувала вирватися.

- Ні! - залізні обійми не давали ухилитися, насильно даруючи розраду.

- Та що ж тобі від мене потрібно? - приречено прошепотіла я.

Влад обхопив моє обличчя руками та, твердо дивлячись в очі, жорстко вимовив:

- Ти ще не зрозуміла? Мені потрібна ти!