Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Мене ніби в минуле відкочує, коли в нас усе було жахливо. Дамір має точно такий самий вигляд. Лютий погляд, що пронизує до нутра.

— Що трапилося? — запитую тихо, припускаючи найгірше.

Дамір киває на телефон, і я швидко прощаюся з подругою. Обіцяю передзвонити, не зводячи погляду із чоловіка. Намагаюся зрозуміти, що так різко вплинуло на його настрій.

Невже зустріч минула погано? Чи моя мачуха із сестрою знову щось накоїли? Але це, у будь-якому разі, не причина поводитися так зі мною.

Я обіймаю себе за плечі, Дамір відстежує цей рух різким поглядом. Стає ще більш недобре.

— Що трапилося? — чоловік перепитує оманливо спокійним тоном, але я чую, як тремтить його голос від гніву. — Навіть не знаю, Еліно. Дай мені подумати.

— Даміре! Скажи прямо, а не грай у недомовки. Мені не можна нервувати.

— Зручно, правда? Тобі нервувати не можна, а мені можна. Скажи, ти вирішила не розлучатися, бо захотіла вдовою стати?

Дамір роздратовано стягує із себе піджак. Його рухи різкі, дихання переривчасте. Ніби чоловік дуже намагається опанувати себе, але в нього не виходить.

— Одягни, — простягає піджак мені, дивиться вичікувально. — Я не збираюся дивитися, як ти мерзнеш, поки я тебе вичитую.

— Мені не п’ять років, щоб мене вичитувати! — спалахую, але все одно накидаю на себе піджак, кутаюся. Тканина тепла й пахне парфумами чоловіка. — Якщо щось сталося, то скажи прямо. А не грай у загадки.

— Можливо, річ у тім, що моя дружина зникла? І незрозуміло: щось сталося чи вона вирішила знову втекти? Минулого разу, коли в нас усе налагодилося, вона поїхала в іншу країну. Без будь-яких пояснень.

— Даміре…

— А, може, причина в тому, що я нарешті знаходжу її, вона сидить на якомусь незрозумілому урвищі й ось-ось звалиться вниз. Причому моя дружина вагітна.

— Припини, — прошу, зрозумівши причину невдоволення Даміра. — Ти зараз перебільшуєш.

— Або, — навіть не слухає мене. — Дружина навіть не спромоглася сказати, куди вирушає. Замість того, щоб чекати мене біля доріжки на пляж, пішла зовсім в інший бік. І додзвонитися до неї було неможливо.

Я із жалем дивлюся на телефон. Я так довго й захоплено базікала з подругою, що інших вхідних дзвінків просто не помітила. А тепер бачу кілька пропущених від Даміра, його повідомлення.

Мене шкребе злість. Бо ці звинувачення несправедливі! Я не винувата, що чоловік сам себе накрутив.

Замість грубих слів, Дамір міг просто обійняти мене. Сказати щось ласкаве і спокійно запитати, що сталося.

А тут прийшов, нагарчав, увесь настрій зіпсував. Тому кінчик язика пощипує від бажання відгавкатися у відповідь.

Але я вирішую вчинити саме так, як вимагаю від Даміра. Я рухаюся по лавочці, підбираючись ближче до чоловіка. Обіймаю його, уткнувшись у шию. Дихання зривається, бо гормони беруть своє, і мене засмучує ця ситуація. Але я тримаюся.

— Дурень, — хмикаю, цілую Даміра в підборіддя. — І грубіян. Налякав мене, розхвилював. Тепер заспокоюй.

— А мене хто заспокоюватиме? — хмикає, але починає помітно відтавати. Стискає мене в кільці своїх рук. — Щоб такого більше не було, Еліно. Я не збираюся знову тебе по всьому місту шукати.

— Знаєш, це прикро. Ти мені ні крапельки не довіряєш?! Наскільки я пам’ятаю, ми все почали спочатку. Я минулі образи відпустила.

— А я перестраховуюся. Хто знає, що тобі стукне в голову?

Дамір цілує мене в скроню, пом’якшуючи так свої слова. Я трохи соваюся, влаштовуючись у його обіймах зручніше.

— Обіцяю, — я труся щокою об його плече, широко усміхаюся. — Якщо ще раз вирішу втекти, то обов’язково тебе попереджу.

— Тобто мені тепер тільки про викрадення хвилюватися? Дуже полегшила мені завдання.

— Звертайся. А всі твої претензії насправді безпідставні. Ти ж бачиш, що тут безпечно сидіти. І взагалі. Це ти винен. І я вимагаю вибачень.

— Яких же?

Дамір підчіплює моє підборіддя двома пальцями. Повільно погладжує. Наші погляди зустрічаються, і мене пронизує струмом. Внизу живота чомусь тягне. Хіба може від одного дотику так тіло реагувати?

Дихання обривається в секунду, коли чоловік повільно нахиляється до мене. Не зводить погляду, зчитує кожну реакцію.

А я застигаю, поворухнутися не можу. Дуже чекаю того, що зараз має статися. У грудях метелики тріпочуть.

Дамір накриває мої губи своїми. Доторкається м’яко, легко, без натиску і грубості. Щосекунди дає мені можливість відсторонитися і все припинити.

Тільки я не хочу.

Усередині розливається забуте тепло, мене обпікає дотик чоловіка, його дихання.

Пальці Даміра пробираються під комір піджака, погладжуючи мою шию. А після перебираються на потилицю, притягуючи ще ближче.

Поцілунок нагадує солодкі коктейлі в ресторані. Хочеться смакувати кожну мить, не відриваючись. Насолоджуватися відтінками смаку. Тонути в потоці тепла.