Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

-Катя, це не кожна, то це по-перше. А по-друге, вона не любить червоні троянди,- відпиваю ще трохи кави та невпинно дивлюся на нього,- Знаєш, що? Не придумуй нічого, ти скільки раз мені допомагав. Я сам вирішу цю ситуацію. І я вже навіть все придумав.

-Я хотів як краще. А ти ж зі мною поділишся, що ти там на фантазував?

-Звісно, що ні. Давай краще пішли. Відвезу тебе до офісу, ти казав вчора, що тобі Катя має показати рекламу.

-Що теж хочеш подивитися на роботу коханої? Чи все ж таки їдеш через неї?

-Мені потрібно передати матеріали робіт Оксані та освободити кабінет. Вона повертається назад.

-Ти серйозно? Так швидко після аварії? Краще ще б відпочила. Ну я б точно ще місяць відлежався біля гарних медсестер.

-Ох, Сашо. Пішли вже, не хочу чути за твої фантазії за дівчат.
 

Добре, що до офісу Саша мовчав та не розказував про свої нові стосунки. Як на диво дивно, зазвичай він завжди любить похвалитися. Остання історія його була як він був пішов в басейн, а від тоді нічого нового. Мовчить і то добре, голова так і не пройшла. Більше не буду так пити, це дуже шкодить мені. Зупиняюсь біля будівлі компанії, заходимо до офісу разом, помічаю Юлю на робочому місці. Очима проводжу по приміщенні та ніде не можу побачити Катю. Не вже вона не прийшла на роботу? Не вже вона так не хоче мене бачити, що навіть не зʼявилася сьогодні?
 

-Сашо, зачекай мене в кабінеті. Я зараз прийду.

-А ти куди?,- зупиняє мене друг.

-Потрібно дещо уточнити,- все ж таки прямую в сторону її столу, та бачу, як Саша мене послухав та пішов в сторону кабінету.

-Юля, доброго ранку. А де Катерина?

-Доброго ранку, Павло Олексійовичу. Я вже скільки разів їй надзвонюю, теж не знаю де вона.

-Ви, що не разом рано прийшли на роботу?

-Та ні. Я сьогодні ночувала не вдома. Катя мала сама сьогодні прийти. І сьогодні презентацію потрібно показувати. Та Оксана Василівна дуже хоче її бачити, а Катя слухавку не піднімає.

-Зрозуміло, як тільки її побачиш, скажи нехай зайде до мене в кабінет.

-Доброго ранку всім,- чую знайомий до мурашок голос позаду. Розвертаюся, щоб переконатися чи я не помиляюсь. Ні очі не зраджують мені. Це Катерина,- І вам, доброго ранку, Павло Олексійовичу.

-Д-доброго ранку,- я здивований. Вона неймовірно виглядає, радує всіх посмішкою та червоними вустами. А одяг так і манить роздягнути її, занадто сексуальна вона сьогодні.

-Катю, тебе всі шукають. І здається Саша вже є.

-Чудово, можеш його, будь ласка, покликати в конференц-зал,- її подруга одразу почула та залишила нас на одинці,- А ви, Павле Олексійовичу, щось хотіли? Чи так просто опинилися біля мого столу?

-Катю, я хочу поговорити з тобою.

-Павло Олексійовичу,- кладе сумку на стіл та підходить ближче до мене майже впритул. Я відчуваю її ніжний та дуже незабутній аромат парфумів, зі цими тонкими нотками ванілі. Кожен раз я любив вдихнути цей аромат коли обіймав її, а тепер вона здається такою недоступленою для мене,- В мене зараз важлива зустріч з замовником. На жаль мені не має часу на ваші розмови.

-Катерино, я хотів…

-Попрошу більше мене  не називати Катериною. Я не люблю коли до мене так звертаються. Просто Катя. А зараз, вибачте, в мене справи,- дістає ноутбук та залишає мене так і біля свого робочого місця. Я звісно очікував, що вона буде ображена на мене. Но так ігнорувати мене та навіть не вислухати, це геть не приходило до мене. Як так?
 

-Ооо, доброго ранку, братику,- перше, що я почув коли зайшов до кабінету. Оксана сиділа вже в кріслі, а Саша сидів на диванчику.

-Ти нарешті прийшов. Пішли нас вже чекають в конференц-залі,- одразу, як побачив мене вскочив та почав тягнути до виходу.

-Ви куди хлопчики? Я з вами на презентацію. Мені теж цікаво, що ви робили поки мене не було,- наздоганяє нас Оксана.

-Ну хто ж сумнівається, сестричко,- говорю їй крізь зуби. Саша закриває за нами двері та ми в трьох йдемо до зали, де на нас вже чекають. Присівши за стіл, нам Юля роздала папки, а Іван налаштовував проектор для відео.

-Ооо, я бачу вчасно прийшов. Хоч трохи запізнився. Всім доброго дня.

-Доброго дня, Сергій Олександрович, проходьте ближче. Ми вже майже готові розпочати.

-Катерино, я впевнений у вас все вдасться,- промовляє їй Сергій та сідає поруч біля Оксани.

-Що ж давайте розпочнемо. Замовлення Олександра Михайливоча надзвичайне. Ось прошу, може передивитися шаблони та буклети, які ми придумали з командою вони знаходяться перед вашими очима. Також для вашої уваги презентую вам відео рекламу, яким займалося багато професіоналів,- включає на проекторі змонтоване, на мій погляд, шикарне відео. Де точно видно і деталі, і заклад, і специфіку. Я в захваті  від цього всього.

-Катю, я задоволений всім. Можемо чим скоріше подавати на її реалізацію. Це весь світ має побачити, у вас талант,- каже їй мій друг.

-Дякую, Олександре,- це що мені здається чи вона дійсно посміхається йому? То мені не має часу говорити, а йому диви як радіє,- Ми з командою дуже старалися.

-Видно, але я б добавила які ще деталі. Вважаю, що не дороблена робота.

-Ні, мені все подобається. Катю, це те, що я хотів. А на Оксану Василівну не зважай, вона завжди любить на придумувати зайвого,- єхидно посміхається Саша в сторону Оксани. Та здається я знаю, про що він натякає їй. Від цього теж не можу стримати посмішку.

-Аа, ви, що скажете Павло Олексійовичу?,- говорить до мене мій друг Сергій.

-Скажу, що Катерина Вікторівна прекрасно виконала свою роботу. І заслуговує на підвищення на яке ми домовлялися.

-Звісно, я теж згідний,- піднімається ближче він до неї та каже,- Можу вас привітати з підвищенням до нової посади. Ви дуже молодці.

-Сергій Олександрович, я дуже рада це чути і мені дуже приємно. Але можете, будь ласка, підписати ось це,- протягує йому якийсь лист.

-Катю, ви, що звільняєтесь?,- перепитує її не відриваючись від читання листка,- Дуже шкода…