Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Ліна почала згадувати їхні зустрічі. І частка правди у словах цієї жорсткої демониці була. Адже справді, першою про закоханого дядька говорила Яра і, дійсно, Самір аж нітрохи не ховався від брата дружини. До фізичного ще й додався  душевний скимний біль.

Але у кволому тілі гартувався якийсь незламний, гордовитий дух. Вона спокійно подивилася у ті котячі очі суперниці. Ліна заборонила собі боятися, терпіти приниження і насмішки. І тим паче вступати в якісь суперечки. Тому спокійно Микиті сказала:

- Переклади їй, що я ненадовго тут. Мені треба переказати деяку інформацію її чоловіку і я повернуся у свій світ, - чомусь промовляючи ці слова, Ліна була впевнена, що саме так і буде.

- Вона питає, яку інформацію, - Микита й сам зацікавлено поглянув на Ліну.

- Я скажу це лише верховному демону, - якщо Ліна розповість їй, то ця мегера точно її знищить. – А потім прокинусь у своєму світі. Микито, скажи їй, що я не стоятиму в неї на шляху.  

Це не був відступ. Це була гордість. Ліні раптом здалося принизливим ось так ось виборювати своє право на демона. Та й хіба мала вона це право?

Твердо й впевнено промовляла, сльозам не дозволила навіть з’явитися на очах. Величаво кивнувши, ошатно вбрана демониця розвернулася і вже майже вийшла. Однак пригрозила наостанок. Куди ж без цього?

- Ліно, вона сказала, якщо раптом ти залишишся, то твоя доля буде найжахливішою серед усіх людських рабинь, які служать демонам у цьому світі, - Микиті неприємно було погрожувати, однак все дослівно й передав.

А Ліна задумалася. Якби була можливість залишитися, чи ризикнула б вона позмагатися за своє кохання? А чи було у нього це кохання взагалі? Можливо, й має рацію його дружина. І все це вдавання. Зерно сумнів було посіяно.

Якось із неохотою поїла й випила усе, що принесла Яра.

- Не хвилюйся, - підбадьорювала вірна подруга. – У цьому світі тебе не вб’ють. Я побіжно на кухні у вогні твою долю глянула. Ліно, я бачила тебе живою у твоєму домі. Ти пила каву на терасі.

І ці передбачення, певно, й спонукали Ліну спитати про те, від чого боліло.

- Яро, скажи, а це насправді був ваш план вдавати закоханість Саміра, щоб я радше до вас примкнула?

- Ну були такі розмови, - прямолінійно відповіла. – У нас різні варіанти дій були. Але потім він і справді закохався. Ліно, я навіть пізніше Роя просила не розповідати про це Ліарі. Хоч спершу, можливо, дещо жартувала про вас. Проте потім дядько здавався мені щирим і він точно не грав цю закоханість.  Але ж Рой, патякало таке, все доповів щойно ми повернулися. Усім причому. От недаремно в нього після переходу побічний ефект німота була,  хай би так і залишилася.

- А Самір?

- А що Самір? У дядька була війна й купа нагальних справ.

Прибравши тарілки, Яра раптом стрепенулася, ніби щось почула.

- О, здається, я чула приліт фенікса Саміра. Він вже тут, - і не помилилася ж.

Самір зайшов до кімнати із якимось підстаркуватим демоном. Той демон-цілитель спершу дуже здивувався, що не зовсім померла людина потрапила у їхній світ. Але свою роботу зробив вправно. Водив руками, посилав якісь магічні водні імпульси, й Ліна відчула значне полегшення, а ще й приплив енергії. Той стариган ще  порадив пару днів відлежатися, хоч і стверджував, що Ліна абсолютно здорова в межах цього світу.

А коли цілитель зробив свою справу, то Самір із якоюсь нетерплячою поспішністю вигнав усіх геть.

- Нарешті, дівчинко, ти будеш знову лише моєю. Я так скучив за тобою, - ніжно провів своїм демонським лапищем по її виразних вилицях. А Ліна чомусь відчула якусь нездорову бентегу.

- Я хочу з тобою поговорити, Саміре, - в’їлися у думки, мов розпечене залізо, слова Ліари. Хотіла отримати пряму, чесну відповідь.

- І я хочу поговорити з тобою, дівчинко, - підсунув її до себе. – У мене є для тебе пропозиція.

- Вигідна? - зі смішком спитала, бо згадалися ті їхні перші посиденьки в домі Дмитренків.

- Дуже, - знову, як і того разу, запевнив її демон.