Читати книгу - "Готель Світів , Ді Мія"

 Заяву в університеті прийняли без проблем. Знаючи мою історію, у Нірейморі розуміли, яким для мене ударом стала смерть дідуся, тож дали Академвідпустку на рік, але сказали, що якщо я захочу, то зможу спробувати скласти іспити наприкінці року, може, вдасться пройти на наступний курс, бо я й так непогано йшла за програмою.

 Можливо так і зроблю, все залежатиме від багатьох факторів.

 Місіс Пітрі здавалася засмученою й все говорила мені про те, що я можу будь-якої миті прийти та позайматися з нею. Ми обидві пустили сльозу, що було несподівано від такої серйозної жінки як вона. Після цього я вийшла з університету не оглядаючись.

 Діана обійняла мене, прошепотіла, що все це лише на деякий час та повела дорогою додому. Адріан лише мовчки важко зітхав під час усього цього, за що я була йому вдячна.

 Підійшовши до будинку я міцніше вчепилася в руку Ді.
Адріан відчинив ключами двері й зайшов перший, ми зайшли за ним. 

 Це був ніби мій дім, але в той самий момент вже й не мій. У ньому більше не відчувався запах свіжоспеченої випічки. Ніхто не тарахтів приладами на кухні, світло тьмяно просочувалося крізь зашторені штори.

- Я почекаю на кухні. - Сказав Адріан та пірнув за ті двері, за які не знаю, чи зберуся з силами сьогодні навіть зазирнути я.

 Ми з Діаною пройшли до моєї кімнати. Я намагалася ні на чому надовго не зосереджувати свій погляд, тому що це все приносило спогади, а за ними приходив й біль.

 Відкривши рюкзак, який мені позичила Діана, я почала складати речі, які могли б стати в нагоді будь-якому туристу в горах. Ось це я точно знала, бо біля Ніреймора були прекрасні гірські схили, якими я не раз ходила з друзями.

Ді тихенько сиділа й читала книжку поки я складала речі.

 Так: теплі речі, білизна, змінне взуття, шорти й пара футболок для спекотних днів, спортивки, джинси на мені... Ліхтарик, сірники, пара свічок, маленьке дзеркальце, похідна косметичка з невеликими пляшечками шампуню, бальзаму та зубної пасти. Поклала туди туш та блиск. Хтозна, може таки зайдемо до Еріка чи правителів Фуегаса, там хочеш не хочеш треба хоч трохи бути схожою на людину. Як би смішно це зараз не звучало.

 Діана вмовила мене взяти одну сукню, але балетки до неї брати я відмовилася, надто багато місця займають. Буду або в кедах, або придумаю що-небудь. До речі, потрібно було взяти трохи різних купюр із готелю. Потім відпрацюю. Я застогнала, скільки ж після повернення додому мені потрібно буде відпрацьовувати! Хоча якщо я допоможу врятувати світи, може мені це зарахується?

 Довго дивилася на купальний костюм й таки поклала його з собою. Все ж таки один зі світів був водним. Хтозна, може там реально всі постійно плавають? Шкода не вдалося поговорити з Ноель про це. Я зітхнула.

 Під час складання я напоролася на речі, в яких виступала на площі Ніреймора, та ледве не тріснула себе по чолу.

- Пітер... Діано, ти як? Як у вас із ним? - У дівчини від несподіваного питання книжка випала з рук.

- Він, він почав зустрічатися з Джес. - Прошепотіла вона.

 Я скривилася. Джесіка була вокалісткою з останнього курсу. Характер вона мала стервезний та завжди задирала свій гарний ніс.

- Так йому й треба! - Сказала я сідаючи біля неї та обіймаючи.

- Я теж так думаю, - видихнула вона. - Тим паче що в мене тепер не буде часу на такі дурниці. Після пар одразу в готель й працювати, працювати, працювати...

 Намагалася натягнути посмішку вона, але в дівчини це слабко вийшло, ще й голос здригнувся.

- Вибач мені! - Сказала я, розуміючи скільки проблем звалила на плечі Діани.

- Ні, ні! Ти що, заспокойся, все нормально! Ти дуже допомогла мені! А Пітер... Думаю, що не робиться - на краще! Може в готель завітає якийсь прекрасний ельф та виявиться моєю долею і підтвердить, що я просто шукала не в тому світі!

 Біля дверей роздався кашель.

 Ми підняли погляди й звісно ж у дверях стояв Адріан, ну і ясно, що він чув останні слова Діани. Дівчина тихо зашипіла й уся аж підібралася.

- Кошмар, та можна хоч щось сказати без твоїх вух поруч? - Спалахнула вона.

- Мої то вушка що? Маленькі такі. А ось вуха ельфів ого! На відміну від розміру їх...

 Ді вирвалася з моєї хватки й кулею рвонула до Адріана, але перечепившись через ніжку стільця, на якому стояв рюкзак, почала падати. Адріан вчасно встиг підхопити її за талію.

 На хвилину запанувало мовчання, я дивилася, як з губ Адріана зійшла посмішка, і він пильним поглядом дивився то в очі дівчини, то переводив їх на її губи. Ді розгублено витріщалася на чоловіка, а потім почала вириватися з його хватки.

- Відпусти рудий лис, та я тебе...

 Ну, він і відпустив, але встигнувши перекрутити її так, що дівчина шмякнулася на своє м'яке місце, майже не відчувши удару об підлогу.

- Я хотів сказати, що нам вже час. - Кашлянув той, поправляючи свою сорочку. - Дзвонив Даніель та попередив, що скоро буде.

 Він скоса глянув на дівчину, яка потирала свій поперек, й намугикуючи собі під ніс якусь веселу пісеньку вийшов із кімнати.

- Я його вб'ю! - Проричала крізь зуби Діана, встаючи, спершись на мою руку, яку я їй простягнула.

- Пожалій дурника, його вже природа трохи обділила, раз він постійно сміється над бідними жінками. Нехай трохи ще поживе. - З низу пролунав якийсь гуркіт, схожий на той, коли хтось випускає з рук чашку або склянку.

Ми подивилися один на одного й розсміялися.

 Навіть тут друзям вдалося збити градус мого напруження. Хто знає, можливо, я зможу повернутися сюди коли-небудь й жити новим життям. Але поки що...

 Я віддалялася від будинку, тримаючи в руках руку Діани та думаючи про те, що таки не змогла пересилити себе й зазирнути на кухню. Сподіваюся, що Адріан прибрав за собою уламки. Він, до речі, пихтів під рюкзаком та йшов позаду нас, бурчачи щось про дівчат, які не вміють збиратися на важливі завдання.
 

 Коли ми дійшли до готелю Даніель вже був там. Він стояв у коридорі про щось перемовляючись із Тіреймором. Дивно, але я не виявила при ньому ні похідного рюкзака, ні одежі, зовсім нічого особливого. Виглядав він як зазвичай.