Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

З І.Гайдуком втрачено зв'язок, його місцеперебування невідоме. Співробітникам Посольства, офіцерам безпеки ЗІС ДepBapy і військової місії ВІРУ в Конфедерації мною особисто дано доручення вжити всіх заходів по з'ясуванню місця перебування Гайдука І.П. та його можливої участі у вбивстві В.Безпалого.

Оскільки Бюро, хоч і представляє інтереси України, не є підрозділом Посольства, репутація диппредставництва України від скандалу з Бюро не постраждає.

Інформуватиму про подальший перебіг подій. Чекаю вказівок.

З повагою, Посол Руслан Фощенко

***

22 квітня 2077 p.

2 година ночі

Шифрограма 63-84/CNAS.

Послу України в Конфедерації Держав Північної Америки

Р. Фощенку

Свою шкурою відповідатимеш за все, що сталося. Хто вбив Безпалого? Де Гайдук? Я тобі покажу «чисту репутацію Посольства». Поїдеш до Сьєра-Леоне, пиндюк.

Гетьман України

9.

Вони й не помітили, як перетнули американо-канадський кордон. Властиво, і кордону ніякого не було. Проминувши старий міст, що з'єднував береги ріки Св.Лаврентія, вони опинилися на узліссі, де стояла мисливська дерев'яна будка, в якій міцно спали ополченці канадського війська — школярі, озброєні старовинними гвинтівками М-24. Всі дорослі службовці регулярних військ Канади брали участь, спільно з американськими і мексиканськими вояками, у трьох глобальних операціях: Південній (операція «Какаду»), де точилися бої переважно в джунглях Бразілії, Східній (операція «Шовковий шлях»), де мобільні групи Конфедерації діяли в Сінцзяні, Тібеті й вторгалися в сферу відповідальності Чорної Орди — Туркестан і Кавказький Халіфат, Близькосхідній (операція «Грааль»), де елітні війська Конфедерації захопили плацдарми в Бейруті та Дамаску, пустелю Негев і узвишшя довкола Єрусалима, намагаючись врятувати залишки ізраїльської держави від мусульманського потопу.

Враховуючи геополітичну ситуацію, Пентагону і Організації Глобальної безпеки довелося працювати над планом операції «Сталінград», що відкривала б новий театр військових дій у Європі.

Почувши сигнали лімузина, заспаний хлопчисько у натільній сіро-зеленій армійській білизні вийшов з будки і підняв шлагбаум, грузилом до якого слугувало колесо від джипа, що підірвався неподалік на міні.

Лімузин повільно проїхав через епізоотичний бар'єр — якусь смердючу багнюку, залиту до спеціального бетонного корита — й заїхав на територію Канади. Гайдук прокинувся, почувши сигнал лімузина, і згадав про паспорт. Мав право на дипломатичний паспорт згідно з угодою про українсько-американське співробітництво у галузі науки і високих технологій. Паспорт був при ньому, в зовнішній кишені його новенької синьої куртки. Але паспорт не перевіряли. Потім згадав про пакунок, переданий йому Ширлі, та слова Марти Джеферсон. Розв'язав бант і розірвав цупкий подарунковий папір, яким було обгорнуто пакет. Що там? Китайська фарфорова ваза? Чи кам'яний божок іннуїтів? Ввімкнув верхнє освітлення, призначене для читання паперів у лімузині. Божена спала, повернувшись до нього спиною.

Промінь світла вихопив шкатулку з темночервоної шкіри з витісненою емблемою Президента Конфедерації — той самий, відомий ще з часів США, американський орел з гілкою оливи у правій лапі й пучком стріл у лівій, з тим самим білим хвостом і написом Е PLURIBUS UNUM. Тільки над головою орла було розміщено три великі зірки — білу американську, червону канадську і зелену мексиканську. Відкрив шкатулку: золотий, витонченої роботи метелик, прикрашений смарагдами, що призначався для пишних грудей Наталії Гаврилівни Махун, Першої Леді України. Потім побачив свою рідну стареньку «Беретту» М9А11 з трьома запасними магазинами і конверт з грошима (його, Гайдуковими грошима) й банковими документами. Коли тільки встигли дістати це багатство з будинку на Канал Роуд? Нижче, на дні, лежав незнайомий прилад, схожий на наручний годинник з великим циферблатом. Підніс поближче до очей. Годинник раптом засяяв блакитною прозорістю екрану, на якому виникли різні символи, і серед них — крапля води. Гайдук зрозумів, що в його руках найновіша розробка геджету для безпечного глобального комунікування. Будь-який сигнал, що виходив з апарату — телефонний, телевізійний, комп'ютерний чи супутниковий — неможливо було засікти і, відповідно, знищити залпом самонавідних ракет. Про кращий подарунок годі було мріяти! Гайдукові агентура доповідала про цю нову цяцьку компанії Фор Епплз (Four Apples), яку американці в обмежених кількостях надавали у користування вищим цивільним і військовим чинам Конфедерації. Майнула шалена думка — подзвонити зараз до Вогняної Сари, спитати, чи це її люди вбили Віктора Безпалого? Думаючи про Віктора, не вірив, що його немає серед живих. Ще вчора (чи позавчора?), після отримання шифровки від Гетьмана, вони добряче випили з Віктором, обмиваючи першу генеральську зірочку Гайдука. Пили не в офісі, а в ірландському пабі «О'Коннор» в Спрінгфілді, запиваючи польську горілку «Білий орел» чорним пивом «Гіннес». Домовилися, що Віктор перебере на себе все господарство Гайдука, всі його зв'язки і агентурну мережу. Гайдук пообіцяв невдовзі повернутися з Києва до Вашінгтона, щоб передати справи Безпалому й організувати всі необхідні прощальні заходи. Попрощалися... У тому, що Безпалий після від'їзду Гайдука стане директором Бюро, вони не сумнівалися. Уявив Віктора з простріленою головою й жовтою биркою, прив'язаною до великого пальця правої ноги, у морзі центральної лабораторії Бюро розслідувань у Квантіко, в лісах Вірджинії, де колись містилася Академія ФБР. Не сумнівався, що саме туди завезли труп Безпалого. Скам'яніла від горя, безпорадна Ніна зі спухлим від сліз обличчям, кучерявий, зляканий Джордж, заплакана Мар'янка.

Вперше за цю божевільну добу Гайдук так гостро відчув біль утрати найближчої людини. Для Гайдука — військового і науковця — священними були поняття «моя команда», «мої люди», «хлопці, яким можна довіряти». Ні родина, ні якась партія чи політичний рух (збіговисько зрадливих базік, об'єднаних (скоріше — роз'єднаних) жадобою влади) не становили для Гайдука жодної цінності. Ніколи не мав сентименту до родичів — двоюрідних братів чи дядьків — які незрідка виявляли ворожість до нього, вважаючи його самозакоханим, владолюбним, жорстоким, замкненим у собі егоїстом. Зневажав усі партії, не вірячи жодному з лідерів: робота у розвідці й можливість ознайомитися з найтаємнішими файлами, що їх накопичувало Головне управління військової розвідки і Особливий відділ при Гетьмані, позбавив Гайдука ілюзій щодо минулих і теперішніх політичних лідерів України.

Він вірив тільки друзям-розвідникам, на допомогу яких можна було сподіватися в будь-якій смертельній ситуації, з якими пройшов не одне випробування; знав, що колеги, перевірені часом, належать до «його команди», він любив їх, пишався ними і всюди, де міг, допомагав їм. Віктор Безпалий був одним з найвірніших Гайдукових сподвижників.

Вже світало, коли лімузин з утікачами дістався Смитз Фолз, де розташувалася таємна авіабаза імені генерала У.Кларка. Звіт про цю базу, підготовлений резидентом військової розвідки України по Канаді, пройшов ще у 2075 році через Бюро Гайдука. Це був доволі