Читати книгу - "Смерть кентавра"

Ввечері третього дня вони зробили привал у гирлі невеличкої річки, що впадала в Південне море. Доббі поставив шовковий намет під деревами, де він колихався і тріпотів від теплого вітерцю. Рауль переконався, що намету не видно з повітря і тоді вони сіли до своїх сухих пайків. За взаємною згодою, після приземлення в Південній затоці, вони обходилися без вогню і харчувалися сухарями та холодним в’яленим м’ясом, які вони придбали з запасів Милосердного Зефіру.

Захід сонця в тропіках був дивовижний. Здавалося, зорі вибухнули в нічному небі. Доббі показав їм Південного Стрільця, сузір’я невидиме з їхніх домівок в північній частині континенту. Джернісав’єн відчула приступ ностальгії, але відразу ж відігнала смуток, вона торкнулася древнього ключа на шиї та уявила собі хвилювання, коли заново відкриватиме портали Перекидача у сотню світів. Які з цих зірок містять інші світи, інших людей?

Здавалося, що Доббі прочитав її думки.

-- Не віриться, що наша подорож наближається до завершення, правда?

Рауль встав, потягнувся і пішов в темряву, розвідати околиці струмка.

-- В мене з голови не йдуть пророцтва того Пухнастика, -- сказала Джернісав’єн. – Пам’ятаєш, Будиночок на дереві Тартюффеля?

Доббі кивнув масивною головою. Як можна забути жахливі проблиски майбутнього, показані кожному з них дивним, маленьким створінням?

-- Більшість з них вже позаду, -- пробурчав мавпа-чарівник. – Навіть Шрайк.

-- Так, але не мій сон – сон, в якому я оточена Чаклунами в жахливій, маленькій кімнатці, -- відповіла Джернісав’єн. Це була правда. З усіх снів про майбутнє, сон неокішки був найбільш жахливим, найбільш зловісним і про нього намагалися не згадувати.

Прив’язана ременями і безпомічна на операційному столі з нержавіючої сталі; над нею схилилися Чаклуни з нап’ятими на голову каптурами. Тоді найвищий виступив вперед у криваво-червоне світло… повільно стягнув каптур…

Джернісав’єн здригнулася на згадку про це. Неначе, щоб змінити тему, Доббі встав і оглянувся навкруги в темряві.

-- Де Рауль? – його увагу привернули два місяці, що здіймалися над покровом джунглів. Тоді він збагнув, що місяці не сходять так рано…

-- Втікай! – закричав Доббі і штовхнув перелякану неокішку в напрямку дерев. Але було пізно.

Повітря заповнив різкий свист летючих платформ. Промені вогню вилетіли з повітряних машин і крони дерев перетворилися у вогняні кулі. Джернісав’єн збило з ніг, жар обпалив їй хутро і вуса; вона бачила Чаклунів у каптурах на завислих в повітрі машинах, чула крики ящерів-солдат, що зіскакували на землю.

Як на признаного боягуза, Доббі бився мужньо. Він ухилився від першого випаду списа ящера, схопив за довге древко і вирвав його. Доббі встромив списа переляканій рептилії в горло і повернувся до ще п’ятьох шиплячих ворогів. Він положив двох ящерів і піднімав своїми довгими, міцними руками третього високо в повітря, коли ударом ззаду його збили з ніг.

Джернісав’єн закричала і кинулася до друга, але не встигла вона зробити й п’яти кроків, як над нею невиразно вималювалася вкрита лускою постать і щось вдарило її по черепу. Наступні кілька хвилин промайнули немов у тумані. Вона прийшла до тями, коли її та Доббі повантажили на дві платформи, які піднялися в повітря.

Тоді голосно, солодко, чітко пролунав запальний звук, від якого в неї стільки разів трепетало серце – бойовий ріг Рауля. Виклик з п’яти чистих нот прорвався крізь гул і тріск полум’я.

Рауль пронісся галопом через поляну, зі списом готовим до бою, високо піднятим щитом і кличем клану Кентаврів на губах. Ящери-солдати падали як кеглі. Чаклун випустив вогняну стрілу, але Рауль відбив її щитом з священного металу. Його довгий спис зламався, коли він простромив трьох ящерів, які намагалися сховатися один за одним, тож Рауль викинув його і дістав свого смертельного, короткого меча. Він знову викрикнув бойовий клич свого клану і накинувся на зграю шиплячих, озброєних мечами ящерів.

Джернісав’єн відчула, як платформа здригнулася і зупинилася над верхівками дерев. Вона почула, як закутаний чаклун за пультом управління прохрипів команду і тридцять ящерів вистрелили з арбалетів. Повітря заповнив свист оперених стріл, який змінився криками ящерів, коли смертельні постріли досягнули кентавра. У Джернісав’єн похолоділо на серці, коли вона побачила, як принаймні шість стріл вцілили Рауля в груди і в бік. Великий кентавр звалився на груду трупів ящерів. Зелені хвости і вкриті лускою руки все ще здригалися в цій смертельній купі.

Джернісав’єн видала з себе пронизливий, жалібний крик люті і тоді Чаклун вдарив її кулаком по голові і відправив у блаженне забуття.

Четв., 20 травня

Сьогодні тепліше. Весь день температура біля 25 градусів. Здається, що вечір ніколи не закінчиться.

Цей вечір провів у бібліотеці. Відправив своє резюме ще в три школи – Філіпс-Ексетер, Латинську і Грін Маунтін. Досі немає відповіді від Уітні про Експ. Шк. Надіслав їй анкету майже два тижні тому & вона збиралася поговорити з доктором Фентвортом, як тільки отримає її.

Купив собі курятину в Полк. Сандерсі. Околиця по-справжньому ожила – при відкритих вікнах, я чую, як діти кричать і граються на подвір’ї школи на П’ятій вулиці. ( Вже по дев’ятій, але на вулиці ще трохи видно.) Пізно вночі я чую гуркіт корабельних двигунів, коли баржі піднімаються вгору по річці & тоді хлюпіт хвиль об бетонні палі в кінці Локаст-стріт.

Поговорив з містером Еппетом і доктором Нортом (Заст. Дир.) про наступний рік. Все ще можу поновити контракт, якщо захочу. (Що малоймовірно.) Інші вчителі кружляють навколо мого класу як стерв'ятники. Місіс Кайл приклеїла шматок скотчу зі своїм іменем на мою шафу з документами, а місіс Ріардон (захланна стара корова – краще б вона займалася тільки крамницею чоловіка і кричала на дітей, щоб ті не читали комікси)