Читати книгу - "Втікач із Бригідок"

це я читав і чув від офіційних осіб, у тому числі військових: Ладний сам-один на короткий час стримав наступ на тій невеличкій ділянці. Це дозволило січовим стрільцям швидко перегрупуватися, підтягнувся підрозділ з іншого флангу, батальйон пішов у контрнаступ, атаку було відбито. Окоп, у якому ховався Ладний, закидали гранатами. Побратими думали — все. Коли оклигав, контузія, поранений, та вижив. Чув, британці називають таких снайперами.

– І створюють цілі підрозділи з влучних стрільців! Навіть навчають! — підхопив Гірняк. — А тут героїв списують на смітник!

— Наскільки мені відомо, притулок — не смітник. Там пристойні умови. Повертатися до життя, ставати корисним чи деградувати — особистий вибір кожного.

— Умов не створено! Я кричу й пишу про це!

— Тепер герою війни створять усі умови в тюрмі, — відрізав Клим. — Дозвольте пояснити, для чого ви пришли до мене, пане Гірняк.

— Я ж…

Тепер виставив правицю Кошовий, переклавши попільницю в ліву руку. Сивий цигарковий дим зсередини міг нагадати людині з фантазією щойно використану зброю.

— Чекайте. Ви щойно сказали про якусь записку, де є нібито зізнання. Отже, ви її не бачили й зізнань не читали. З кримінальною поліцією навряд чи дружите. Та де! Зовсім не дружите! Звідки знаєте про записку? Цього факту ніколи б не повідомили в газетах, принаймні — в першій публікації. Значить, у вас інші джерела.

— Звісно. Підтримую контакти зі стрільцями, котрі мешкають у притулку. Поліція вчора пізно нагрянула з обшуком, збурили ветеранів. Серед них же вибрали пойнятих. Записку знайшли в їхній присутності…

— …і зачитали вголос! — знову перервав його Кошовий. — Не робіть із мене дурня, пане Гірняк! Або ви знаєте зміст записки, або — ні. Але якщо не знаєте й припускаєте, ці припущення повинні мати підставу.

Магда підтримала Клима кивком.

— Навіть я не знала таких деталей. Принаймні, дізнавалася не відразу. А я, прошу зазначити, кілька років прожила з начальником кримінальної поліції. Та й потім у криміналі від мене не тримали таємниць, даючи потрібну інформацію.

— Я знаю, хто ви, пані Богданович, — зітхнув Гірняк. — І визнаю правоту пана Кошового. Проте ви мене постійно перебиваєте. Можливо, маєте до моєї скромної персони якусь антипатію. Чи просто незадоволені ранньою несподіваною появою. Та повірте, я не прийшов переконувати вас, пане Кошовий, у цілковитій невинуватості стрільця Ладного, — тут у його очах блимнув вогник лукавства. — Ви ж це хотіли сказати, пане адвокате? Цим збиралися пояснити мій несподіваний прихід? Бачте, я теж умію рахувати ходи й робити прогнози.

— Ми не граємося, — відрубав Клим. — Так, ви прийшли до мене, аби вмовити витягнути Ладного з тюрми. Де він, до речі? В Бригідках?

— Так.

– І знову — про ваші «якусь» та «нібито». Мені невідомо, що й де ви дізналися. Швидше за все, вже почали діяти превентивно й підводити до висновку: все надумане, звинувачення висмоктані з пальця, влада черговий раз хоче посадити за ґрати героя. Адже влада боїться героїв війни, тим більше — таких, як Захар Ладний. Пасіонарій, влучний стрілець, якому нема чого втрачати і який буде вимагати брати до уваги кожне своє слово. Через те його апріорі закрили несправедливо, шукаючи цапа-відбувайла. Заступитися за нього нема кому. Спосіб життя підходящий — вояк на маргінесах, чоловік із ураженою психікою, не знаходить собі місця. Докази сфабриковані, тож…

— Ні.

Віко сіпнулося.

— Що — ні? Що значить — ні?

— Вашу помилку в прогнозах, пане Кошовий.

— Помилку?

Гірняк із підкресленою акуратністю почепив капелюха на вішак і почав розстібати легке пальто. На короткий час процес повністю поглинув гостя. Мимоволі Клим із Магдою прикипіли до нього поглядом, так, ніби він займався чимось надзвичайно важливим. Впоравшись із останнім ґудзиком, газетяр підніс погляд, подивився Кошовому в очі.

— Я не кажу — не вбивав. Навпаки, переконаний: Захар Ладний винен. Він убивця, справді вбив інженера Косацького, полюбовника своєї колись коханої дівчини. Хоча, даруйте, пані Магдо, кохання не буває колишнім. Воно або є, або нема, до самої смерті. Хіба не так?

Магда кивнула, здивувавши саму себе.

— Ось, бачите, — фраза прозвучала переможно. — Історія банальна, ситуація прозора. До вас, пане Кошовий, я прийшов як до того, хто може врятувати людину в безнадійній ситуації. Станьте адвокатом Ладного. І знаючи, що він убивця, доведіть у суді його невинуватість.

Аж тепер Клим звернув увагу — годинник у вітальні лунко цокає.

Поки вони з Магдою перетравлювали почуте, Гірняк почепив своє пальто до капелюха, обсмикнув піджак, поправив краватку й пригладив вуха. Він уже почувався вільніше, ніж коли переступив поріг, і відкинув усякі церемонії. Кошового подібна поведінка незнайомців або тих, кого знав мало й погано, завжди дратувала. Проте зараз він не відчув подібних емоцій, оцінюючи сказане й свою можливу роль у подальших подіях.

— Якщо нема заперечень, пане Гірняк, трохи приведу себе в порядок.

— Бога ради, ви в себе вдома!

— Магдо, ти нікуди не збиралася зараз?

— Неділя, Климентію. Маю сьогодні розкіш — трохи вільного часу.

— Будь така добра, звари всім кави.

Не заперечуючи, вона зникла на кухні, й Кошовий зрозумів — Магда оцінила маневр, котрий дозволяв не лишатися сам на сам із незнайомцем, із яким їй нема про що говорити. Пішовши вмиватися, Клим тим самим узяв коротку паузу, виграв трохи часу й, хлюпаючи холодну воду на лице, зібрав думки докупи. Витершись і давши лад волоссю, він вподобав власне відображення й повернувся, заставши Гірняка сидячим на стільці біля його робочого столу. Той гортав учорашнє число «Діла», поклавши ногу на ногу.

— Беззубо, — мовив, наче поставив діагноз, помахав газетою. — Демагогія, суцільна демагогія. Забагато політики, замало реальних справ.

— У газеті описуються реальні справи.

— Якщо реальні справи — збиратися й політикувати, розходячись та лишаючись при своєму, не зробивши висновків, тоді згоден. Ми з вами на різних платформах, пане Кошовий. У нас різні уявлення про те, що і як треба українцям робити далі, аби війна завершилася на нашу користь.

— Але ви прийшли до мене. Поговорити про війну?

— Говорити про війну краще, ніж воювати. Менше смертей.

– І тим не менше, ви говорите.

Запахло кавою. Вибачившись, Клим пішов у спальню й швидко перевдягнувся. Тим часом Магда принесла на круглій таці каву, поставила тацю на стіл, взяла одну чашечку собі й залишила чоловіків, щільніше причинивши за собою двері спальні. Кошовий вмостився за робочим столом, відчинивши заразом кватирку, сьорбнув з філіжанки, потому поставив її, розташувався, поклавши перед собою руки й переплівши пальці.

— Давайте до справ, пане Гірняк.

— Прошу дуже, давайте, — він теж надпив.

— Звідки ви знаєте про зміст згаданої записки? Ладний справді