Читати книгу - "Мертва зона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він запросив її в кіно — у «Тіні» показували «Громадянина Кейна»[5], — і Сейра не відмовилась. Вони добре провели час, хоч Сейра й відзначила подумки: «Дотепністю він не вражає». Прощаючись, Джонні поцілував її, і їй це було приємно, та все ж вона подумала: «Ні, він не Еррол Флінн[6]». Говорив він жваво, кумедною скоромовкою, і Сейра несамохіть усміхалась, а собі думала: «Під Хенні Янгмена працює».
Потім, уже пізнього вечора, сидячи у своїй спальні перед телевізором, на екрані якого Бетт Девіс зображувала затяту жінку-кар’єристку, Сейра нараз пригадала деякі з тих своїх думок і аж завмерла з відкушеним шматком яблука в роті, трохи приголомшена власною несправедливістю.
І її внутрішній голос, що майже цілий рік мовчав, — голос не так сумління, як надії, — раптом вихопився назовні.
«То ти вважаєш, що йому далеко до Дена? Так?»
«Ні! — запевнила вона себе, тепер уже справді приголомшена. — Я й думати забула про Дена. Все те… було так давно…»
«Де ж пак, давно! — заперечив голос. — Не давніш, як учора».
Аж тут Сейра усвідомила, що сидить сама в квартирі пізнього вечора, їсть яблуко й дивиться по телевізору фільм, який її зовсім не цікавить, — і тільки тому, що це простіше, ніж думати, бо коли всі твої думки крутяться навколо тебе самої і твого втраченого кохання, вони лягають на душу важенним каменем.
Тепер вона була геть приголомшена.
І гірко заплакала.
Джонні запросив її вдруге і втретє, і Сейра приймала його запрошення. Вона наново відкривала себе й у цьому — таку, якою стала тепер. Вона не могла сказати, що її зустрічі із Джонні — просто невинні побачення, бо це було не так. Дівчина вона була звабна, гарненька, і після того, як закінчився роман з Деном, її не раз запрошували провести разом вечір, але вона всім відмовляла і лише кілька разів пішла з Деновим товаришем по кімнаті на біфштекси до «Грота», та й то, як тепер зрозуміла (з відразою до себе й похмурим гумором), аби тільки вивідати в бідолашного хлопця що-небудь про Дена. Де там той тягар?…
Більшість її подруг-однокурсниць після закінчення університету зникли з обрію. Бетті Гекмен, на превеликий розпач її заможних, респектабельних батьків, подалася з «Корпусом миру» до Африки, і Сейра часом із цікавістю думала, як ті угандці мають липнути до Бетті, з її молочно-білою, несприйнятливою до засмаги шкірою, попелясто-білявим волоссям та гарненьким холодно-офіційним личком. Діні Стабс вступила до аспірантури в Х’юстоні. Рейчел Юргенс вийшла заміж за однокурсника й тепер ходила вагітна десь у глушині на заході Массачусетсу.
Сама з себе дивуючись, Сейра зрештою мусила визнати, що Джонні Сміт — перший новий залицяльник, який з’явився в неї за довгий-довгий час; а вона ж була колись, у випускному класі своєї школи, «міс Популярність»! Щоправда, вона пішла була на побачення й з двома іншими клівзькими вчителями — просто так, щоб не втрачати перспективи. Один з них був Джін Сідеккі — новий математик, але він виявився страшенним занудою. Другий, Джордж Раунде, одразу ж дав волю рукам. Сейра вліпила йому ляпаса, та другого дня в нього ще вистачило нахабства підморгнути їй, коли вони зустрілися в шкільному коридорі.
А Джонні потішав її, з ним було напрочуд легко. До того ж він збуджував її фізично; якою мірою — Сейра ще не могла сказати, принаймні поки що. Минулої п’ятниці, коли їх звільнили від уроків для поїздки на осінню вчительську конференцію в Уотервіллі, Джонні запросив її ввечері до себе додому на спагетті власного приготування. А коли в каструльці забулькав соус, раптом зірвався й побіг до крамниці на розі по вино. Повернувся він з двома пляшками сидру. Як і оті оголошення про відвідини туалету, це було цілком у стилі Джонні.
Після вечері вони сіли дивитися телевізор, але замість того почали обійматись, і хто зна, чим би все воно скінчилося, коли б не надійшли два приятелі Джонні, викладачі університету, з проектом факультетської заяви щодо академічних свобод. Вони хотіли, щоб Джонні проглянув той папір і висловив свою думку. Він зробив це, проте далеко не з такою охотою, з якою звичайно брався до всякого діла. Сейра помітила його нехіть, і її затопила тепла хвиля таємної втіхи. Таку саму втіху викликав у неї і знайомий біль усередині — біль невтамованої жаги, — і тієї ночі вона не стала виганяти його холодним душем…
Сейра одвернулась од вікна і підійшла до канапи, де Джонні поклав свою маску.
— Із святом Усіх святих, — мовила вона й тихенько засміялася.
— Що-що? — озвався голос Джонні.
— Я кажу, якщо ти зараз же звідти не вийдеш, я поїду без тебе.
— Уже йду.
— Ну й чудово!
Вона провела пальцями по масці з обличчями Джекіла і Хайда[7]: ліва половина — добрий доктор Джекіл, права — жорстокий звіроподібний Хайд. «Як буде в нас на День подяки[8]? — подумала Сейра. — А на Різдво?…»
Від цієї думки по всьому її тілу перебіг дивний нервовий дрож.
Джонні подобався їй. Він був цілком звичайний милий хлопчина.
Вона знов поглянула на маску: страхітлива подоба Хайда, мов ракова пухлина, виростала просто з обличчя Джекіла. Маска була вкрита люмінесцентною фарбою, тим-то й світилася в темряві.
А що таке «звичайний»? Ніщо, ніхто. А втім, ні. Якби він був такий уже звичайний, чи спало б йому на думку надіти Чугаке+++ казна-що в класі й не вважати це порушенням порядку? А як можуть учні називати його Франкенштейном, а проте любити й поважати? То що ж таке «звичайний»?…
Прослизнувши крізь намистяну завісу, що відокремлювала спальню й ванну від вітальні, з’явився Джонні.
«Якщо він сьогодні захоче лягти зі мною до ліжка, я, мабуть, погоджуся».
Від цієї думки враз стало тепло, як ото коли повертаєшся додому з далекої дороги.
— Ти чого всміхаєшся?
— Та нічого, — відказала Сейра, кидаючи маску на канапу.
— Ні, скажи. Це щось приємне?
— Джонні, — мовила вона, поклавши руку йому на груди й зводячись навшпиньки, щоб поцілувати його, — є речі, про які не заведено говорити. Ну ж бо, ходімо
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва зона», після закриття браузера.
