Читати книгу - "Світогляд українського народу"

У Ведах Індра, бог Громовик, описується воїном, з мідним і золотим оружжям, а блискавка зветься золотими списами. Побіждаючий Індра своєю палицею розбиває городи Врітри, злого бога темних хмар і холоду, котрий зимою будує городи, запирає туди небесних корів, тобто дощові хмари, і держить там золото, тобто сонце. Індра проверчує небесні скелі, хмари, виливає на землю воду і засвічує на небі сонце. Він вічно воюється з Врітрою, бо Врітра встає і поправляється після кожної побіди Індри. Помагачами Індри в тій боротьбі служать Марути, вітри, котрі в колядках певне служать ніби сторожею Іванового двора і його грізним військам. Індра ще зветься подавачем харчі, так само як і Йван-Громовик привозить з собою додому три напої, як Ілля пророк, котрий зайняв місце Громовика в фантазії народу, возить по небу калачі, тобто дає землі родючу й плодючу силу. Грецький Юпітер так само узброєний стрілами. В скандинавській Едді Один описується маючим блискучий спис, і його вороги, на котрих він тільки наведе свій спис, не втечуть од смерті. Один має золотий шолом, блискучі лати, восьминогого коня. Він страшенно летить на небі, а за ним біжить грізне військо. Грім — то шум від його оружжя, а блискавка — то іскри, що сипляться з мечів. Старослов'янський ідол Святовита в Арконі мав при собі <31> здорового меча. Для шанування його держали в Арконі 300 узброєних воїнів. Ідол Руєвита мав при собі коло боків сім мечів, а восьмого держав у правій руці. На Білій Руси додержався переказ про Перуна, що він у лівій руці носив стріли, а в правій — сагайдак. Теперечки на Україні Йван-Громовик з'являється в схристиянізованій формі. Народ розказує, що як гримить грім, то то Бог калачі возить, їздячи на небі, а чорт літає попід небом і перекривляє, як той гуркає по хмарах. А Бог розсердиться та й пускає у нього громову стрілу. Як тільки збирається на дощ то чорти вже знають, і зарані ховаються в ліс, неначе вихри один за другим ховаються в ліс. Чорти ховаються під деревом, у дуплах, під звірями, навіть під чоловіком. А не знаходять вбитого чорта тому, що він розливається смолою, і смола входить у землю. Вбитому чоловікові Бог дає спасіння душі.[27] Той чорт у народній фантазії назначає собою дощові хмари, чорні як смола, котрі зараз розливаються дощем, як тільки загримить на небі грім і розіб'є їх блискавкою. Тим-то селяни хрестяться, зачувши грім: вони одганяють од себе нечисту силу. Ті чорти, та темна сила, то — та давніша Невір-земля, Вирви-город, про котрого співається в колядках, і котрий має в собі міфічного царя Ворота. Нетрудно вгадати в тих прізвищах Вирви й Ворота змінене ймення давнього злого бога Вед — Врітри. <32>

Громовик-пастух

Окрім того, що Йван-Громовик описується воїном, він заявляється в народній фантазії в поетичнім образі пастуха-вівчаря. З-за високої гори виходить отара овець, як чорна хмара. Поперед отари виходить пастух, гордий, білий з себе, в сірій гуньці. Він підперезаний ужевкою або ожиною, а до ожини прив'язані три труби: одна золота, друга мідна, третя яворова або зуброва. Як затрубить він у яворову трубу, іде голос по всіх долинах, по лісах і по полях; як затрубить у золоту, іде голос під небеса; затрубить у мідну, іде голос по всьому світу. Раз вівчар розгнівався на матір і покинув її, забравши череду. Переганяючи череду через кам'яний міст, він провалився з нею і потопив у воді свої вівці. Він жалкував не так за отарою, як за сивим конем, на котрому він об'їздив три землі: турецьку, німецьку й угорську, котрий лупав копитами білий камінь і збудував церкву з трьома дивними вікнами.[28]

Пастух-вівчар — той самий Іван-Громовик, тільки роздвоєний, як можна догадатись по тому, що він має достоту такого дивного коня, як і Йван Княжевич. Ще у Ведах хмари звались небесними коровами, котрих лихий бог Врітра займає в кріпості, а їх одіймає і вигонить звідтіль Індра-Громовик. Отара овець у колядках просто зветься чорною хмарою, виступаючою з-за гори. Сам вівчар — білий і сидить на сивому коні, має блискучі золоті й мідні труби, бо він світле божество грому й <33> блискавки. Ожина, котрою підперезаний пастух, то блискавка, все одно як та свічка, котрою підперезаний міфічний Христос, про котрого співають у колядках. Голос од його труб розноситься по всьому небу, по всій землі, бо то голос грому. В кінці всього, одрізнившись од своєї матері, тобто од сонця, котре в колядках описується в жіночім образі княгині-господині, пастух-Громовик провалюється на мосту і топить у воді череду, тобто розливає хмари дощем по землі і разом з тим тратить свого блискучого дивного коня, бо блискавка щезає, як тільки дощ з хмар розіллється по землі.

Народна фантазія перенесла теперішніми часами характер пастуха-Громовика на св. Юрія, котрий їздить на білому коні. На Юрія на Україні і Білій Руси закопують кістки свяченого поросяти на полі на межах, святять поля й криниці, вважаючи на Юрія, як на бога родючої сили землі й плодючої сили товару, коней і овець. На Юрія і у Великоросії, і в усій Славянщині є звичай кропити товар свяченою водою, правити молебні коло криниць і виганяти в поле товар свяченою вербою. На весняного Юрія там буває пастуший празник. Пастухів подаряють пирогами, яйцями, молоком. У Болгарії і Сербії на Юрія ріжуть і смажать ягнят, надівають їм на голову вінок із квіток і зелені, до рогів ліплять воскові свічки і кадять ладаном. Образ пастуха-Громовика мабуть давніший од образу Громовика-воїна, бо він скопійований з дуже давнього пастушого становища українського народу. Пастух-Громовик, підперезаний огудиною з ожини, натякає на побут народу ще дуже патріярхальний, коли може <34> українські вівчарі й справді підперізувались ожиною або ужевкою. Ужевка одначе служить символом блискавки, бо похожа на гадюку й ужа, в образі котрих народи споконвіку з'являли собі блискавку. Тепер на Україні народ говорить про святого Юрія, що він звіра пасе,[29] тобто вовків, а вовків зве Юровими собаками. Рядом з св. Юрієм народ на Україні становить і другого вовчого пастуха, Полісуна або Лісовика. Полісун гонить вовків туди, де народи воюються один з другим, і жене їх пугою. Він так ляскає тією пугою, що її чуть дуже далеко. Се ляскання пуги — то грім. Полісун і св. Юрій становляться