Читати книгу - "Що не день, то субота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тільки-но пан Пляшкер зібрався сказати щось у відповідь, як Суботик загорлав із шафи:
— Яка ж це ніч, пані Шморкван? Брехня! Погляньте — надворі сяє сонце!
Він так майстерно вдавав голос пана Пляшкера, що пані Моркван не помітила б різниці, навіть якби була в кімнаті.
Якусь мить за дверима було тихо. Мабуть, приголомшена господиня верталась до тями. А тоді вона зарепетувала:
— Ну, це вже занадто! Нечуване зухвальство! Ви, мабуть, п’яні, пане Фляшкере! — Вона почала смикати за ручку дверей, силкуючись удертися до кімнати.
— Сама п’яна! Сама п’яна! — заверещав Суботик і, радий та веселий, застрибав на шафі.
— Негайно відімкніть двері, а то я викличу поліцію! — зарепетувала господиня.
— Не можу...— відгукнувся пан Пляшкер і знову спробував стягти Суботика з шафи.
— ...і до того ж не розумію, пані Шморкван, чого це я маю їх відмикати, — доказав Суботик голосом пана Пляшкера.
— Як-то чого? Це — моя кімната! — гукнула за дверима господиня.
— А за що ж я тоді щомісяця плачу вам гроші, пані Шморкван? — проспівав Суботик.
— Це платня за квартиру! І не перекручуйте мого прізвища! Мене звати пані Моркван. Затямили?
— Якщо я плачу вам гроші, значить, я винаймаю помешкання, а коли я його винаймаю, то маю право й замикати, — заявив Суботик.
Пані Моркван, мабуть, не знала, що на це сказати. У всякому разі минув якийсь час, перше ніж вона здобулася на слово.
— Сьогодні ви залишитесь без обіду! — вигукнула вона. — Після всіх цих неподобств!..
— Ну що ви, пані Моркван! — почав пан Пляшкер. Він уже втратив надію впіймати Суботика.
Суботик відразу підхопив голосом пана Пляшкера:
— Ну що ви, пані Шморкван! Ну що ви, пані Шморгван!
— Пане Фляшкере, ви безсовісний нахаба! Ви добре знаєте, що моє прізвище Моркван! — загриміла знову господиня.
— Це ви безсовісна нахаба! Ви добре знаєте, що моє прізвище Пляшкер! — вигукнув Суботик у відповідь.
За дверима запала тиша. У пані Моркван, мабуть, перехопило дух.
Суботик зліз із шафи і пустився в танець, кружляючи по всій кімнаті й приспівуючи:
Морква — панночка вельможна, Та всередині порожня. Що із того, що вельможна? Усередині ж порожня!— Ви поплатитесь за ці глузи! — гримнула пані Моркван.
— Які глузи? — запитав Суботик.
— Ви проспівали:
Морква — панночка вельможна, Та всередині порожня.Я все добре чула!
— А хіба ваше прізвище Морква? — запитав Суботик.
— Звичайно ж, ні!
— То яке вам діло до того, що я співаю? Адже я про моркву, що росте на городі, а не про вас! — сказав Суботик і знову заспівав:
Морква — панночка вельможна, Та всередині порожня. Ще й крива на всі боки, Тож ціна їй — копійки!Пані Моркван не знала, що й казати. Гучно тупаючи, вона пішла на кухню, грюкнувши дверима.
— Ну й завдали ж ми їй чосу, татуню! — гордо мовив Суботик і простяг панові Пляшкеру ключа.
— Завдали, завдали! — сердито передражнив його пан Пляшкер. — Ось побачиш, чим усе це скінчиться! Завтра вона напевне вижене мене!
— Якщо вона не вигнала вас сьогодні, то завтра й поготів не вижене! — безтурботно відповів Суботик і заходився гризти кошика на папери.
— Облиш мого кошика! — засичав пан Пляшкер. Він не наважувався лаятись уголос — боявся пані Моркван.
— О! Кошик, виявляється, з картону! — здивувався Суботик. — А картон мені дуже смакує!
І з’їв кошика з усім, що в ньому було. Потім, плямкаючи, почав оглядати стілець.
— Не смій їсти мого стільця! — наказав пан Пляшкер і хутенько сів на нього.
— А стілець із дерева!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що не день, то субота», після закриття браузера.
