Читати книгу - "Робін Гуд"

— Мушу зізнатися, друже, — сказав він, — що двобій на луках був би для мене легшим. Але в Англії є ще й інші мелодії, крім тих, що співає стріла. — Роб змахнув палицею над головою. — Отже, приготуйся слухати мелодію, яку я зараз зіграю на твоїх ребрах. Начувайся! Один, два…

— Три! — гаркнув велетень і блискавично опустив свій важкий кийок.

На щастя Робіна, у нього були пружні та швидкі ноги, бо удар, який пройшов на волосинку від його плеча, міг би звалити бугая. Ухилившись од нього, Робін ударив і сам.

Ба-бах!

Ба-бах! — відповів його супротивник. Ба-бах!

Боротьба була запеклою й жорстокою. Сила змагалася зі спритністю, і двобій проходив дуже бурхливо. Удари котилися зливою, примушуючи то одного, то другого скрикувати від болю. Та це тільки розпалювало завзяття бійців. Кладка у них під ногами розгойдувалась дедалі дужче. Робін ледве встигав пригинати голову, над якою свистіла пудова палиця незнайомця, зате і його блискавичні удари знизу дуже дошкуляли суперникові. Але кожен твердо стояв на ногах і за добрих півгодини гарячого бою не відступив і не просунувся вперед ані на крок. І жоден навіть не подумав крикнути «досить!», хоч деякі удари, здавалось, ось-ось звалять у річку того чи іншого.

Велетень страшенно полюбляв бої на палицях і тому щасливо посміхався; посміхався і Робін, якого хлібом не годуй, а тільки дай з кимось позмагатися. Та невдовзі обличчя велетня почало наливатися кров'ю, а дихання стало важким, як у розлюченого бугая. Він кинувся в шалену атаку, аби єдиним ударом покінчити з вертким супротивником. Робін легко ухилився від його удару і в свою чергу так лупонув незнайомця між ребер, що навкруги аж виляски пішли. Можна було подумати, що то чинбар[11] наводить полиск на свої шкіри перш ніж відправити їх на базар. Велетень аж перекрутився на місці й ледь не впав у воду, але швидко відновив рівновагу.

— Щоб я здох, ти таки вмієш бити! — задихаючись, вигукнув він, і раптом відповів не менш сильним ударом.

Цей удар став вирішальним. Він захопив Робіна зненацька. Юнак саме опустив свою палицю, сподіваючись, що супротивник ось-ось шубовсне у воду, а той натомість щосили вдарив його по голові. На мить перед очима Робіна спалахнуло більше зірок, ніж їх відкрили всі астрономи світу, потім він поточився і впав у річку.

Холодна стрімка течія швидко привела хлопця до тями; проте він був ще приголомшений і, наче сліпий, хапався за тонкі очеретини, намагаючись вибратися на берег.

Спостерігаючи за безпорадним Робіном, його супротивник не міг стримати щирого сміху, але одразу ж поспішив йому на допомогу.

— Ну, голубе, — з важким віддихом промовив велетень, розтираючи ребра, — скажи, де ти тепер? Давай я тебе виловлю, рибко!

Він простягнув до Робіна свою довжелезну палицю й гукнув:

— Хапайся! Сподіваюсь, що пальці в тебе зараз дужчі від голови?

Робін учепився за палицю, і супротивник витяг його на сухе, як тягнуть рибу, тільки з риби ніколи не стікає так багато води. Щоб остаточно отямитись, йому довелося довгенько лежати на теплому березі; потім він сів і похмуро потер голову.

— Клянуся всіма святими, ти б'єш, як молотом! — промовив він зрештою. — Здається, зараз у мене на плечах не голова, а вулик, де прокинувся бджолиний рій.

По цій мові Робін узяв свій ріжок і видобув з нього три пронизливих звуки, які луною покотилися між дерев. Запала хвилинна тиша, а потім зашурхотіло листя, затріщали гілки й на галявину висипало чоловік сорок дужих йоменів[12], одягнених, як і Робін, у все зелене. Попереду бігли вірний Вілл Стютлі і три брати-удовиченки.

— О отамане, — ще здалеку гукнув Вілл Стютлі, — що з тобою сталось? На тобі ж немає сухої нитки!

— Дрібниці, — відповів Робін. — Оцей молодець не пускав мене через кладку, а коли я полоскотав йому ребра, він вирішив відповісти мені тим самим і так погладив мене по голівці, що я дав сторчака і шубовснув у воду.

— То нехай же й він скупається! — сказав Вілл. — Хапайте його, хлопці!

Міцні руки не надто делікатно схопили велетня — той навіть пальцем не міг поворухнути — і потягли до берега. Там його розгойдали і по команді: раз, два, три! — пожбурили аж на середину потоку, де він зник під водою. Робін проворно вибіг на місточок і, сміючись, запитав:

— Ану, скажи мені, голубе, де зараз ти?

У відповідь почувся лише могутній сплеск води, а наступної миті велетень був уже на березі і єдиним ударом збив Вілла Стютлі з ніг так раптово, що той не встиг навіть підвести для захисту руку. За Віллом ще троє лучників покотились по землі, і тільки тоді решта їх прийшли до тями, навалилися гуртом на велетня і потягли його знов до води. Та той не піддавався і запропонував битися з усіма, по троє на нього одного.

— Досить! — закричав Робін. — Ти справді гідний супротивник, і годі нам битись.

— Ну що