Читати книгу - "Друга фундація"

Прітчер спостерігав, як збільшується зображення на «Об’єктиві» і раніше, але йому все одно перехопило подих. Це було схоже на монітор корабля, який мчав через переповнену зірками Галактику, не входячи у гіперпростір. Зірки розліталися від центру навсібіч, спалахуючи і зникаючи з екрана. Поодинокі точки двоїлися, потім перетворювались у кулеподібні. Туманні плями розсипалися на міріади точок. І весь час зберігалась ілюзія руху.

Ченніс пояснював:

– Ти можеш помітити, що ми рухаємося по прямій лінії від Трентора до туманності Пеллота, отже, можна вважати, що ведемо спостереження із самого Трентора. Ймовірно, тут є невелика похибка через гравітаційне відхилення світла, для обчислення якого мені не вистачає математичних даних, але я впевнений, що цією похибкою можна знехтувати.

Темрява розтікалася по всьому екрану. Коли збільшення сповільнилося, зірки, ніби засмутившись, зникли з усіх його кутів. На краях збільшеної туманності блискучий світ обривався різким сяйвом, що символізувало світло, яке просто ховалося за вихором фрагментів атомів натрію та кальцію, що нічого не випромінювали, заповнюючи кубічні парсеки космосу.

Ченніс знову взявся пояснювати:

– Жителі цієї частини космосу називають її «рот». І це важливо, тому що тільки з Трентора вона схожа на рот. – Він вказав на розрив у тілі туманності, що у профіль справді нагадував скривлений усмішкою рот, окреслений зоряним світлом, що заповнювало його.

– Якщо летіти за «ротом», – сказав Ченніс, – вниз до «стравоходу», то розрив поступово звужується до тоненької, ламкої світлої смужки.

Зображення знову трохи розширилося, поки далі від «рота» туманність не побільшала настільки, що заповнила весь екран. Палець Ченніса тихо рухався вниз цим вузьким струмочком світла, відтак зупинився, а тоді знову продовжив рух, аж до того місця, де самотньо сяяла єдина зірка в облозі абсолютної чорноти.

– «Край зірок», – просто сказав молодик. – У цьому місці тканина туманності надто тонка, і світло цієї однієї зірки проходить лише в одному напрямку – до Трентора.

– Ти маєш на увазі, що… – почав було генерал і вмовк, вражений власним здогадом.

– Я нічого не маю на увазі. Це Тазенда – «край зірок».

Увімкнулося світло. «Об’єктив» вимкнувся. Прітчер зробив три великі кроки й опинився біля Ченніса.

– Чому ти так вирішив?

Ченніс відкинувся на спинку крісла із навдивовижу спантеличеним виразом обличчя.

– Це сталося випадково. Мені, можливо, і хотілося би сказати, що все це заслуга мого інтелекту, але насправді все вийшло випадково. Зрештою, хай як там було, а це саме те, що треба. За нашими даними, Тазенда є олігархією. Під її орудою двадцять сім населених планет. Вона не має розвиненої науки. І що найважливіше – це маловідомий світ, який дотримується суворого нейтралітету у регіональній політиці і не схильний до експансії. Гадаю, ми повинні її побачити.

– Ти вже повідомив про це Мула?

– Ні. І вже не повідомлю. Ми у космосі і готові до першого стрибка.

Прітчер із жахом підскочив до екрана. Налаштувавши його, він побачив холодний космос. Він пильно подивився на цю перспективу, а тоді розвернувся. Його рука мимоволі потягнулася за бластером.

– За чиїм наказом?

– За моїм наказом, генерале, – Ченніс уперше звернувся до свого супутника, назвавши його звання, – поки я тебе забалакував, ти, мабуть, не відчув ніякого прискорення, бо воно відбулося в той момент, коли я розширив поле «Об’єктива» – і ти, безсумнівно, сприйняв його як ілюзію руху.

– Навіщо? Що ти зараз робиш? Який сенс у цих нісенітницях про Тазенду?

– Це не нісенітниці. Я говорив цілком серйозно. Ми летимо туди. Ми вилетіли сьогодні, бо згідно з планом, ми повинні були летіти туди три дні. Генерале, ти не віриш в існування Другої Фундації, а я вірю. Ти просто бездумно виконуєш накази Мула, а я передчуваю серйозну небезпеку. У Другої Фундації було п’ять років, щоб підготуватися. Як саме вони підготувалися, я не знаю, але раптом вони мають на Калгані своїх агентів? Якщо знання про місцерозташування Другої Фундації буде у моїй голові, то вони можуть це виявити. Моє життя може опинитися у небезпеці, а я дуже люблю своє життя. Навіть якщо подібні ризики мізерні і малоймовірні, я краще перестрахуюся. Тож про Тазенду невідомо нікому, крім тебе, а ти дізнався про це вже тоді, коли ми були у космосі. І навіть у цьому разі в мене ще залишаються сумніви щодо екіпажу. – Ченніс знову іронічно усміхався, очевидно, повністю контролюючи ситуацію.

Прітчер прибрав руку з бластера і на якусь мить йому зробилося ніяково. Що стримало його від дії? Звідки ця слабкість? Адже були часи, коли він, бунтівний капітан, якого не підвищували по службі у Першій торговій імперії Фундації, ще був собою, і діяв не менш швидко і сміливо, ніж зараз Ченніс. Невже Мул мав рацію? Невже його контрольований розум настільки зосереджений на послуху, що він втратив ініціативу? Він відчув, як у душі посилюється зневіра, переходячи у дивну апатію.

Він сказав:

– Чудово! Тільки у майбутньому консультуйся зі мною, перш ніж вирішувати щось подібне.

Не встиг він докінчити, як заблимала сигнальна лампочка.

– Це машинне відділення, – недбало кинув Ченніс, – вони вже у п’ятихвилинній готовності до стрибка, і я попросив їх дати мені знати, якщо виникнуть якісь проблеми. Хочеш залишитися на посту?

Прітчер мовчки кивнув, і раптово залишившись на самоті, замислився про ті муки, що звалюються на людину, коли її вік наближається до п’ятдесяти. Екран був всіяний поодинокими зорями. Ядро Галактики з одного її краю виднілося наче в тумані. От якби він позбавився Мула!

Але вже сама думка про це змусила його перелякано здригнутися.

Головний інженер Гакслані непривітно глянув на молодика без форми, який поводився із впевненістю флотського офіцера і, схоже, обіймав керівну посаду. Гакслані, який служив на флоті ще відтоді, як в цього юнака ще й молоко на губах не встигло висохнути, зазвичай, плутав владу із військовим чином.

Але цього чоловіка призначив Мул, а за Мулом, звичайно, було останнє слово. Останнє слово у цьому питанні. Він навіть підсвідомо не засумнівався, наскільки це правильно, бо його емоції контролювалися на глибокому рівні.

Гакслані мовчки вручив Ченнісу маленький овальний предмет. Ченніс узяв його і чарівно усміхнувся.

– Ви ж із Фундації, чи не так, шефе?

– Так, сер. Я прослужив на флоті Фундації вісімнадцять років, перш ніж Перший Громадянин прийшов до влади.

– Інженерну справу теж там вивчали?

– Кваліфікований технік першого класу, Центральна школа на Анакреоні.[4]

– Непогано. І ви виявили це на лінії зв’язку,