BooksUkraine.com » Детективи » Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

164
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пригода опівночі. Однієї дощової осені" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 70
Перейти на сторінку:
повідомити про цей випадок районну поліклініку, — сказав він. — По-моєму, немає потреби турбувати швидку допомогу. А мій висновок такий: на трупі не виявлено ніяких ознак насильства. Хлопець прийняв міцну концентрацію ціанистої сполуки. Він проковтнув отруту, стоячи ось тут, з лівого боку між письмовим столом і стіною. Відчувши раптове запаморочення, інстинктивно сперся на стіл. Потім хотів підійти до вікна, ступив крок і поволі впав на підлогу. Усе це сталося, як правильно зазначив товариш Захов, за кілька секунд. Звичайно, після того як труп буде анатомовано, ви знатимете про все детальніше.

— Останнє запитання, — сказав Славі Ковачев. — Тут, як бачите, стоїть графин з водою для пиття і склянка. Чи вважаєте ви, що ці предмети можуть бути речовими доказами? Потрібно, по-вашому, відправити їх в лабораторію для експертизи чи ні?

— Зробіть те, що буде, на вашу думку, корисним для слідства, — відповів лікар. Він трохи поморщився, бо поспішав, але відкрив чемоданчик, дістав звідти все потрібне і почав уважно досліджувати воду в графині й склянку. — Я більш ніж певен, — сказав Аврамов через кілька хвилин, — що зараз у склянці немає ніяких ціанистих сполук. Дно і боки склянки мокрі, але це звичайнісінька вода — прозора, безбарвна, без запаху. Понюхайте рот померлого, і ви на все життя запам'ятаєте запах ціанистого калію. А ця склянка пахне просто склянкою для води, і більш нічим. Про графин не варто й говорити: можете спокійно налити собі з нього води, якщо вам хочеться пити. — Деякий час лікар дивився на труп, потім знизав плечима: — По суті, тому, хто вирішив отруїтись ціанистою сполукою і має її міцну концентрацію в сухому чи рідкому стані, однаково, як приймати отруту — з водою чи без води. Він наперед знає, що в усіх випадках ця отрута діятиме безвідмовно і з блискавичною швидкістю.

Лікар люб'язно попрощався, ї лейтенант провів його до виходу.

Славі Ковачев оглянув нашвидку кілька речей, які Абакум, вийняв з кишень покійника, і, помітивши пачку столевових банкнотів, здивовано присвиснув:

— Невже це його гроші?

— Не знаю, — відповів Абакум. — Але вони були з його бумажнику.

Славі Ковачев похитав головою, послинив пальці і почав лічити гроші. Потім, кивнувши лейтенантові, поманив його пальцем:

— Ви, товаришу Марков, складіть протокол такого змісту: під час огляду трупа в одязі було знайдено таку-то суму грошей і такі-то речі. Обшукайте того дідуся в синьому халаті і контору. Примусьте його показати вам весь будинок, відімкнути всі приміщення, і, коли помітите щось підозріле, негайно повідомте мене. Потім подзвоніть по телефону лікареві Світозару Подгорову — директорові Центру. Крім того, негайно дайте вказівку, щоб опечатали квартиру покійника.

— Слухаю, товаришу капітан! — клацнув закаблуками лейтенант.

Залишившись наодинці з Абакумом, Славі Ковачев сказав:

— Мені дуже приємно, товаришу Захов, що за наказом нашого начальника ми знову працюватимемо разом. Як ви ставитесь до цього?

— О, — вигукнув Абакум, — я дуже радий.

— Торік у цей же час ми з вами розслідували момчиловську справу. Тоді моя гіпотеза виявилась помилковою, а ваша — правильною.

— Сподіваюся, тепер ви не помилитесь, — посміхнувся Абакум.

— У моїй практиці помилок небагато, — зауважив Славі Ковачев і після паузи додав: — Ось уже тиждень я вивчаю цю ящурну справу і, здається, вже тримаю в руках деякі нитки.

— Отже, ви здійснюєте нагляд за моїм приятелем лікарем Петром Тошковим? — Абакум засміявся, але, глянувши на покійника, одразу замовк.

Лікар Тошков був у Центрі завідуючим відділом «Ліки та постачання» і був безпосереднім начальником Венцеслава.

Славі Ковачев почервонів і, щоб замаскувати збентеження, почав посилено сякатися.

— Ви зустрічаєтеся з лікарем Петром Тошковим, буваєте у нього в гостях, — промовив Ковачев, витираючи ніс хусточкою, — тому, цілком природно, могли помітити, що він під наглядом. А втім, я маю на це спеціальний дозвіл.

— Та ви не турбуйтеся, — Абакум злегка поплескав його по плечу. — Я людина дисциплінована, не втручаюсь у справи своїх колег і вмію зберігати службову таємницю. Можу запевнити вас, що лікар Петр Тошков нічого не підозрює, живе спокійно і почуває себе як птах божий у новій чудовій квартирі, якою недавно обзавівся. — Захов глянув йому прямо в очі: — Але ви серйозно думаєте, що лікар Тошков замішаний у цій справі?

Побачивши Абакумову руку на своєму плечі, Славі Ковачев зробив кислу міну і обережно відійшов набік.

— Знаєте що, — сказав він, — чи не краще буде, якщо кожен з нас шукатиме істину своїм шляхом?

По обличчю Абакума пробігла тінь, вени на його скронях надулись і стали схожі на шнури.

— Цілком розумію вас, — кинув він. Голос його став різким і холодним. — У вас є, звичайно, серйозні підстави відхилити моє співробітництво. Нічого не вдієш, — у куточках його губ спалахнула і раптом згасла глузлива посмішка. — Робіть на свій розсуд, як вважатимете за краще! Бажаю успіху!

Абакум вийшов з кабінету, щоб обійти складські приміщення. А коли повернувся, в його кишенях уже лежали дві пляшечки з німецькою вакциною.

Четверо санітарів з районної поліклініки виносили труп Венцеслава. За носилками з виразом сомнамбули на зморщеному обличчі ішов чоловік у синьому халаті. Коли вони підійшли до виходу, Славі Ковачев пропустив санітарів, а комірника взяв під руку і повів за собою по коридору. Той ішов смиренно, покірно і був дуже схожий на стару маріонетку з реквізиту мандрівного лялькового театру.

Зустрівши здивований і запитливий погляд Абакума, Славі Ковачев похитав головою, але зробив це так, неначе погрожував йому:

— Я вимагатиму дозволу затримати комірника, — пояснив Ковачев, хоч Абакум не сказав йому жодного слова.

Захов відвернувся, і, зціпивши зуби, промовчав. Потім він покликав лейтенанта Маркова, відійшов далі в коридорі спитав:

— Ви хочете працювати зі мною?

Працювати з Абакумом Заховим для лейтенанта Геннадія Маркова було великою честю. Він виструнчився і хотів було стукнути закаблуками, але Абакум підніс руку і спинив його.

— Я попрошу полковника Ванова дати відповідне розпорядження. А тим часом зробіть, будь ласка, ось що: перегляньте листування між відділом постачання

1 ... 6 7 8 ... 70
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"