Читати книгу - "Листи, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За Куліша не знаю, що вам казати,- може бути, що я єго не можу ще так осіцувати, як він варта, але я єго не можу читати. Яка причина в тім є, не знаю; скоро зачну го читати, то якось мені, гей бих під ршубами був,- усе мені на гадку набивається, що Куліш дуже учений, але не знає ще серце свого народу. Форма єго творів дуже старанна - багато часу мусив він десь доложити, доки ся з народної бесіди і пісні виучив народної фрази, але та фраза так непричком, як красно убраний мертвець, що в нім серце уже не б’є. Куліш і Марковичка - се дві противні душі: Куліш кладе собі вищі цілі, а не вміє їх совершити, Марковичка уміє як, а не знає що, чому, нащо.
Але вас прошу, аби-сте моїй сій бесіді ані раз ся не противили, бо я не годен ще письменних сіцувати,- є се дуже велика річ. От я лиш сказав, якої я гадки, але ци моя гадка справедлива, то велике питання.
З повістев «Люба - згуба» робіть так, як самі здоровенькі знаєте. Вірш до Куліша також єм написав, 43 коби лиш удатний. З друком поезій не треба ся ще квапити, бо я бих рад «Циганку» та «Зрадзілля» ще докінчити,- може, я сам налагоджу манускрипт та го вам пришлю, але нічо би не шкодило, коби-сте мені написали, котрі з моїх поезій вам ся подобають. Борзо вам манускрипт не можу ще прислати, бо-м дуже слабий,- страх багато з мене дохтори керви виточили та морочить ми ся багато в голові.
Ци я «Добуша» дочекаю ще написати, ци ні,- не знаю. План готовий - а якбих борше загиб, то я вже ся о тоє постарав, аби го або ви, або Шашкевич дістали. Хотівши «Добуша» писати, то мусив бих дома бути - без грижі, без туску, межи своїми людьми, аби мені ся поезія нашого народу назад нагадала, бо вже багато дечого ся позабувало. Або чому, гадаєте, я ся так за домом убиваю? Тому... та нещасна моя долечко! Ци ж нема таки рятунку? Для других, що хотя ся учити на що-небудь, є стипендії, а для того, котрий би ся рад учити поезії свого народу, нема нічо. Але я не нарікаю; сам смерті собі не заподію, бо господь сам, бачу, гадає мене спрятати з сего світа. Та і не жаль ми за ним, лиш тільки бих рад у своїй землі лежати,- та й і на тото не маю грейцара, аби домів поїхати, бо пішки не путерую іти. Де ще ся який гріш при душі заважав - усе пішло тепер на дохтори та ліки, та ще мушу ся і удовжити. А трьох лікарів платити - то не жарт. Але нічо тото, богу дякую за все.
За ваших вельможних не згадуйте мені, 44 сокілку, ніколи нічо, бо они не варта, аби добрі люди їх і в губи брали. От най ся западають. Дуже я, зрештов, рад, що мене не пригорнули до Львова,- а я ж би у Львові що робив? О ні, братику, моє щастя не там. Моє щастя - в Буковині, у горах, а коли не в горах, то все-таки у Буковині - межи Дністром а Прутом. Не знаєте ви, любку мій, кілько там краси та поезії! Хто не може на Україну та там ся народного духа учити, то най іде в руську Буковину - до Кіцманя, у Заставну, у Чорний Потік,- а як там побуде якийсь час, най іде межи гуцули - у Довгополе, у Розтоки, у Шипіт, у Сторонець!
Ще спімну про мою «Любу - згубу».
Не є це небилиці, але кавалок мого життя. Так я дома тривав. А я ся з дому не називаю Осип Федькович, але Юрій Коссован, 45 ци як мене дома звали: Коссованючок. Федьковичем то мене лиш в рекрути вписали, бо мене, знаєте, без паса з Молдови видали. Рад би я вам і більше ще уповісти, та ще не можу, але Костеві 46 я дещо про себе напишу, аби, як загину, хоть він дещо вам знав про мене розказати.
Гей, гей!
Та виріс в наймах, в неволі,
Та не мав я долі ніколи,-
Та гей же!
Простибіг вам, пане мій, брате мій, за ваші книжечки! Але є і в нас, на Буковині, красні співанки - буду вам подеколи їх присилати, та не знаю, ци муть ся подобати, бо дуже прості. А знаєте ви одну співанку?
Гей, встану ж бо я раненько,
Уберу ж я ся борзенько
Та й займу ж бо я плужочок,
Виорю ж бо я шнурочок... і т. д.
Та дуже она красний голос має. Коли ї не знаєте, то мушу вам конечне ї прислати. А може, ви ся гніваєте, що вам за такі пусті речі говорю? Так і перестану.
Проте знов, що ви до мене, душко, так довго не писали, то я ся аж тогді перестану гнівати, як мені будете зчастенька писати. Дотримуйте ж слова, лебедику.
Остав ми ся
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Листи, Федькович Юрій», після закриття браузера.