Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 3, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І одвели співця таки справді в стайню, де стояли осли (бо в Персії на них їздять і держать їх так, як у нас коней). Там, у стайні, й був співець, аж поки шах не пересердився. Тяжко співцеві було так поневірятися, та що ж мав робити? Як йому сперечатися з шахом!
За яким часом шах простив тую провину, і співець знов жив у шаховому будинкові. Знав співець добре, що шах знову буде питати про свої вірші його думку...
Що тут робити? Добре, як шах складе гарні вірші, а як погані, що тоді?.. Сказати, що погані, то шах пошле знов у стайню, знов будуть знущатися слуги, ведучи в хлів. А сказати, що вірші гарні, то шах дасть гарну нагороду,- але ж тоді, значить, треба скривити душею, сказати не по правді, а цього співцеві теж не хотілося!
От одного разу каже шах співцеві:
- Ось послухай мою нову пісню, що я склав, і скажи мені по правді свою думку!
Проказав шах вірші - та такі ж погані!.. Співець, не довго думавши, зірвався з місця і притьмом побіг з покою.
- Куди ж ти? - гукає його шах.- Ти ж мені ще не сказав своєї думки про пісню! Куди ж ти біжиш?!
- У стайню! - одказав співець і побіг.
ПОРАДА
Колись у Туреччині якийсь письменник склав якісь глумливі й гострі вірші на великого візира (так звуть у Туреччині найстаршого урядовця). Візир розгнівався і пожалівся султанові. Тоді того перебендю, що склав вірші, присудили скарати на смерть.
От ведуть бідолаху на страту, і зустрів його султановий блазень, чи штукар, що був при султанові для його забави (колись усюди бували при дворах у владарів такі забавники). Побачив блазень того нещасного віршаря та й каже: «Дурний ти, дурний! Ну що б тобі було скласти вірші на мене! Був би живісінький-здоровісінький!»
МУДРИЙ ЗАГАДНИК
Один вірмен загадував другому:
- Ану вгадай, що це таке довге, зелене, висить на стіні в світлиці і пищить?
Другий думав, думав, далі й каже:
- Ні, не вгадаю. Скажи вже, що це таке.
- Це оселедець,- каже загадник.
- Оселедець? - перепитує товариш.- Та зовсім же не подібно до оселедця!
- Чом не подібно? Я ж казав - довге...
- Ну, довге. А чого ж зелене? Хіба ж оселедець зелений?
- А чому ж? Як покрасити зеленою краскою, то буде зелений.
- А чого ж ти казав «висить у світлиці»?
- А чому ж гарної речі не повісити у світлиці? Нехай всі дивляться...
- Ну добре... А чого ж ти казав «пищить»? Коли ж оселедець пищить?
- А! - каже мудрий загадник.- Це вже я умисне додав, щоб тобі не так легко було вгадати.
ОСЛЯЧА МАТИ
Ото є такі сторони, що там на ослах їздять і ослами все возять, так як у нас кіньми. Тож їх і буває в іншому господарстві чимало.
Одного разу гнала старенька жінка кількох ослів на пашу. Зустріли їх малі хлоп’ята та, хотівши з неї поглузувати, й кажуть:
- Добридень тобі, осляча мати!
А жінка їм одказала:
- Добридень, мої діточки!
ДОТЕПНИЙ ХЛОПЧИК
Василько дістав од тітки, що була в них в гостях, кілька солодких пиріжків. Його мама засоромилася, що він не подякував, і нагадала йому:
- Васильку, а як говориться, коли що дають?
- Дайте ще,- одповів дотепний хлопчина.
ДОБРА ПОРАДА
(Турецька казочка)
Був собі один турчин, і була в нього велика сім’я: він сам, та жінка, та батько, та мати, та скількись дітей. А хата одна. Тісно йому було так, що страх!
От той турчин і пішов до свого мулли (це в турків так називають священика). Прийшов та й каже:
- Порадь мені, панотче, що мені робить, бо вже не можна видержать за тією тіснотою.
- А вівці в тебе є? - пита мулла.
- Єсть,- каже турчин,- скільки штук у хліві.
- Ну, то візьми в хату з пару овець з ягнятами,- каже мулла,- а потім прийдеш знов.
Через який час приходить турчин.
- Ну що? - пита мулла.- Чи помоглось?
- Та де там! Ще гірше стало,- одказує турчин.
- Нічого,- каже мулла.- А корова в тебе є?
- Є корова й теля.
- Ну, то візьми в хату ще корову з телям,- каже мулла.
Узяв турчин і корову. Днів через два приходить і говорить, що ще гірше стало. Вже, каже, й дихати не можна в хаті. А ще вночі, як почнуть мекати ягнята й теля та побудять дітей, то тоді хоч з хати втікай.
- Нічого! А верблюди в тебе є? - пита мулла.
- Та є один.
- Ну, то візьми і його в хату.
Дивується турчин, однак послухався, взяв ще й верблюда в хату.
Приходить знов.
- Ну що? - пита мулла.
- Ой, нічогісінько не пособлю! - каже турчин.- А все гірше та гірше стає! Уже так тісно стало, що й проступить нікуди, а задуха така в хаті, що аж млію! Змилуйся, порадь мені щось інше!
- Ну, ось що я тобі пораджу,- говорить мулла.- Виведи тепер верблюда. Та як виведеш, то прийдеш і скажеш, чи помоглось.
Прийшов турчин через день.
- Ну що? - пита мулла.
- Та ніби трохи покращало, тільки все-таки не дуже.
- Ну, виведи тепер корову з телям.
Вивів і корову.
- Ну, що? - пита мулла.
- Покращало,- каже турчин,- багато покращало!
- Ну, то тепер виведи овець з ягнятами.
Вивів турчин і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фольклорні записи - ч. 3, Олена Пчілка», після закриття браузера.