Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Вранці я прокидаюся на самоті. Я не шукаю Руслана, натомість знаходжу свою білизну та сукню. Я швидко збираюся і виходжу з номера, обережно закриваючи за собою двері. На першому поверсі прошу викликати мені таксі. Я соромлюся, розуміючи, як це виглядає, і одразу ж злюся на себе. Мені має бути начхати, що про мене подумає незнайома жінка, у мене є серйозніші проблеми.

Через кілька хвилин я виходжу з будівлі та пірнаю у світлу іномарку. Я вже знаю що робитиму. Після цієї ночі ні про яке продовження шлюбу з Льошою не може йти мови. Мені все ще боляче від його зради, а ейфорія і магія минулої ночі випарувалася і я тепер відчуваю себе поганою жінкою. Ніколи такого не відбувалося зі мною. Господи, ми з олексієм коли почали зустрічатися, я його півроку на відстані тримала. А Руслан усі мої бар'єри менш як за годину зніс.            

Коли таксі зупиняється біля моєї оселі, мене пробирає холод. Сподіваюся, чоловік уже на роботі, не хочу зараз з ним зустрічатися.

— Дівчино, виходите? Ми вже приїхали.          

— Так звичайно.           

Я розраховуюсь з водієм і прямую до парадної. Я вся тремчу. Обіймаю себе за плечі, ловлю своє відображення у дзеркалі ліфта. В очах божевільний блиск, губи опухли після жорстких поцілунків, і тільки слухняне пряме волосся знаходиться в ідеальному порядку і не видає того, що я робила цієї ночі.     

Я запізно згадую, що коли йшла з дому, не взяла ключі. Телефону також немає. Виходжу на своєму поверсі і не знаю, як бути. Попроситись до сусідки?         

Але вирішити нічого не встигаю.Тому що двері моєї квартири відчиняються і з неї виходить Льоша. Він завмирає, побачивши мене. Кілька миттєвостей ми мовчки витріщаємося один на одного, а потім його обличчя спотворюється від злості.       

— Якого біса, Алю? Ти де вешталася всю ніч? — розгнівано питає чоловік, завмираючи на порозі. Одягнений, взутий, кудись збирався і точно не в офіс. Бо сьогодні субота.     

— Мені треба було подумати, — бубню у відповідь, протискаючись повз нього в квартиру. В очі йому не дивлюсь.          

— Подумати? - Підвищує голос він. - Та ти знаєш, що я пережив? — Він із силою грюкає вхідними дверима, проходить у квартиру за мною. - Я всіх наших друзів обдзвонив, батьків, родичів. Та я навіть у лікарні дзвонив!     

— Не було потреби, - холодно кидаю я і зупиняюся посеред кімнати, розгублено дивлячись на всі боки. Намагаюся зібрати себе в купу і зрозуміти, що робити далі.       

— Ти пішла, телефон не взяла, нічого не сказала, вже майже обід, Аля, що я по-твоєму мав думати? Я хвилювався за тебе!         

— Не варто було. За коханок своїх краще хвилюйся, - байдуже вимовляю я.     

— З ким ти була? І що це за одяг на тобі? - Вказує на занадто відверту сукню подруги та високі шпильки.    

— Позичила.

— Я все ще чекаю пояснень, де ти провела цю ніч, — вимагає він.

— З цього дня тебе не повинно хвилювати з ким і де я була. Я подаю на розлучення, Льош. Це кінець.

— Розлучення кажеш? - цинічно посміхається він, схрещуючи руки на грудях і притуляючись до одвірка. — Що ж, подавай. Тільки май на увазі, якщо зробиш це, то підеш звідси з тим, з чим прийшла. Тобто – з трусами та однією парою туфель.