Читати книгу - "Пообіцяй забути, Влада Клімова"

Наразі він запросив мене в авто, в якому я ще ніколи не їздила. Та ні, у мого тата наскільки пам’ятаю, завжди була якась машина, але Porsche 911 не так вже й часто ганяють вулицями Києва. Та й в офісних приміщеннях величезної скляної споруди нашого Гулівера я ще ніколи не бувала. Так, заходила колись на першому поверсі в супермаркет, на тому моє знайомство з цією гордістю будівельників столиці й закінчилось. Наостанок мій майбутній бос провів невеличкий екскурс по тридцятому поверху й ми розпрощались до завтра.

Я неквапливо йшла Хрещатиком в бік дому і раптом піймала себе на думці, що безглуздо посміхаюсь. Чомусь на душі було дуже приємно. Ну, звичайно від того, що я таки домоглася свого та знайшла роботу, хоч допомогла мені в цьому дивна Вероніка. Але я навіть не здогадувалась, що то просто бушує та рветься назовні перша нестримна радість від зустрічі з загадковим емігрантом Богданом Шереметом.