Читати книгу - "Я (не) люблю осінь, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Та пішов ти, – усміхнувшись, відповів хлопець. При цьому повернувся до Марини і жартівливо вимовив: – Візьми мене за ручку, мені страшно переходити дорогу, матусю.
Далі ми спостерігали, як вони побігли до переходу. Марина намагалася дати запотиличник Дімі, а він як міг ухилявся від її руки, але не відбігав занадто далеко.
– Я сподіваюся, ми не будемо скакати як коні, лякаючи перехожих? – саркастично кинув Руслан. – Може хтось і вважає це милим, але я віддаю перевагу не тікати від дівчат, а тримати їх за руку. – Він повільно провів по моєму зап'ястку, а потім переплів наші пальці. Нахилившись до мого вуха, він пошепки додав: – Так у них немає шансів втекти.
Здається, я почервоніла від кінчиків вух до пальців на ногах. Але, Господи, як же це було приємно. Сама думка, що мене тримає за руку Руслан і не тому, що я можу впасти на роликах, а просто тому що хоче, бентежила мене.
Так ми й продовжували триматися за руки поки їхали в автобусі і потім, коли йшли до мого під'їзду. Біля самих дверей ми зупинилися, але хлопець не поспішав мене відпускати чи відсторонюватися. Навпаки, коли я розвернулася обличчям до нього, він ступив ближче, долаючи відстань, що розділяла нас. Притягнувши мене до себе, хлопець торкнувся моїх губ. Поцілунок був ніжним, майже невагомим. У голові встигла пролетіти думка, що саме таким я уявляла свій перший поцілунок: м'яким, лагідним, позбавленим хтивості. Закоханим. Таким, якими були й мої почуття.
– Мріяв про це з того моменту, як уранці побачив тебе, – прошепотів Руслан. Він притулив своє чоло до мого і, ледве торкаючись подушечками пальців, провів по моїй щоці. – Тіно, ти навіть не уявляєш, як я сумував. Навіть подумати не міг, що мені буде так не вистачати твого голосу, твоїх очей, твоєї посмішки, твоєї доброти і щирості, всієї тебе.
– Я теж сумувала, – все, що змогла вимовити я.
– Це найкращі слова, що я чув, – промовив він, нахиляючись до моїх губ.
Другий поцілунок вийшов уже пристраснішим. Від нього підкошувалися коліна, а душа навпаки хотіла злетіти в небеса.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я (не) люблю осінь, Літа Най», після закриття браузера.