Читати книгу - "Штани для келпі, Лара Роса"

Підхопивши відро, Тейка швиденько зникла за деревами, а він нервово тупцяв між ними, переживаючи, аби ще й дівчині через нього не дісталось. Та, на диво, та повернулась швидко ще й з повним відром джерельної води. На його ошелешений погляд тільки розсміялась:

– Все просто! Я їй сказала, що як вона сама ту воду даватиме, то ніхто не намагатиметься її цупити й каламутити джерело.

Льодяник лиш очима покліпав:

– І це спрацювало?!

Дівчина хитро посміхнулась й дістала з-за коміра кулон з аметисту:

– Це артефакт, що допомагає навіяти симпатію до себе. Діє навіть на фейрі. Все перевірити хотіла. Поїхали?

Обернувшись знов конем, Льодяник закріпив відро так, щоб не розхлюпалось, й за кілька хвилин доставив і його й дівчину знов до ательє. Тепер нарадітись не міг, що обертаючись туди-сюди, його одяг нікуди не зникав. Поки Гвент носився з водою, шепнув Тейці на вухо:

– Хочеш до Зоревію прокатитись?

– Це той, куди нещодавно портал прочинили?! – очі дівчини аж засяяли.

– Той самий, – кивнув Льодяник.

– І ти можеш мене туди відвезти?

– Можу, – вдоволено усміхався він.

Підстрибнувши, вона цмокнула його у щоку:

– Тоді чекай на мене тут ввечері! – й чкурнула бігом за двері.

А хлопець вдоволено побрів до найближчої галявини, де спокійно розвалився у траві, не переймаючись тим, що одяг може забруднитись: цей – точно ні!

Вітаю, любі читачі!

От і завершилась історія зі штанами для келпі! Сподіваюсь, що вона вас повеселила)) Й хочу нагадати, що написана вона була в рамках міжавторського флешмобу #одягни_монстра. За цим тегом можна знайти й інші твори чудових авторів - Тані Толчин й Лариси Бондарчук, що теж вирішили вас повеселити напередодні великоднього свята. І це ще не всі оповідання! Тож, стежте за новинами!

Всім миру й злагоди!

Кінець