Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Першим під роздачу потрапляє той бандит, що привів заручниць. Дуже вже зручно стоїть. Спиною до мене. Дістаю ніж, і в цей момент з кабінету долинає сполоханий вереск. Бандит мимоволі розвертається на крик, і націлений у потилицю ножа, б'є його в рота... Лезо ковзає по зубах і розпанахує щоку. Кров хлище струмком… Завивши від болю, бандит хапається за обличчя, в очах здивування, образа, за що, мовляв? А нічого над слабшими знущатися. Хотів солодко їсти і крутим бути? Ось і плати за рахунками.

Другий удар, спрямований у серце, досягає мети. Бандит здригається, очі соловіють, ноги підкошуються. Підхоплюю та саджу на стільці для відвідувачів. Машинально, міг і не ловити. У приймальні окрім нас все одно нікого немає, а двері в коридор зачинені. Ніхто б і не почув…

«Вітаємо. Прогрес завдання Колекціонер: «Мідних – (7/20), срібних – (5/10) та золотих (1/1)»

Дякую, що нагадали. А ще добре, що жетони самі разом із лутом збираються. Бо я міг і забути. Заодно забираю автомат. Перевіряю ріжок — повний.

Коридор теж порожній. Іду до кабінету Алтая.

Лікар сидить у кріслі, поруч наполовину порожня пляшка коньяку. Побачивши мене, злякано схоплюється.

— Я не винен! Я зробив усе що міг! Великий крововилив у мозок. Його б і у найкращі часи не витягли.

Чого це він? А Зрозуміло. У мене автомат. Опускаю дуло.

— Ну й чорт із ним… Жити хочеш?

— Так… — лікар інтенсивно киває. — Не вбивайте мене.

— Варто б, але лікарів і так не вистачає... Сиди тут і не висовуйся. А як усе вщухне, вали звідси кудись подалі і ніколи не повертайся.

Лікар здивовано дивиться, потім встає йде до своєї валізки, що залишилася на столику поруч з Алтаєм, і починає збирати ліки.

Тут мені нічого робити. Повертаюся, щоб піти, і краєм ока вловлюю якийсь незрозумілий рух за спиною. Єдине, що встигаю, це активувати силове поле. І тільки потім бачу спрямовану до мене руку лікаря, який намагається встромити шприц у плече. Захист спрацьовує штатно. Голка не дістає лише якихось пару сантиметрів. Перехоплюю кисть лікаря, вивертаю, забираю шприц і вже сам роблю йому укол у шию. Навіть знати не хочу, що за препарат усередині. Якщо док хотів мене вітамінним коктейлем підтримати, він і йому не зашкодить. А як що інше, то вибач. Воздається кожному по справах його...

Лікар хрипить. Синіє. На губах проступає піна. Він хоче щось сказати, але спазм не дає вимовити жодного слова. Чую тільки сипле мукання. Потім падає, і тіло тремтить у конвульсіях.

Щось я не зрозумів... Схоже, лікаря тут не силоміць тримали. Штурхаю мимохідь і отримую в нагороду червоний шприц-тюбик. Ну, як то кажуть, з паршивої вівці хоч вовни жмут.

Алтай ще дихає. Не продовжуватимемо агонію. Ніж розпорює сонну артерію, і бандит захлинається кров'ю. Принагідно нагородивши мене 150 пунктами досвіду, 5 золотими кредитами, кільцем «+1» до торгівлі та срібним жетоном.

Виходжу у коридор, прислухаюся. Гул голосів чути лише знизу. Значить мені туди.

За барикадою п'ятеро. Стоять купно, про щось жваво сперечаються, на мене не звертають уваги. Підходжу ближче і довгою чергою, практично впритул, укладаю всіх. Беру ріжок у найближчого бандита, перезаряджаю.

На шум пострілів у вестибюль ввалюються чергові з ганку. Поки вони намагаються зрозуміти, що тут трапилося, короткими чергами на два-три постріли, знімаю і їх. Бронежилетів на бандитах немає, та й толку від них трохи. АК на відстані десяти кроків, цегляну кладку прошиває. Та й навіть якщо б кулі не пройшли наскрізь, для летального результату достатньо заброньових травм.

Тепер тупіт доноситься з боку тиру.

Проходжу і сідаю за стіл чергового. Він дуже зручно розташований у кутку під сходами. Я бачу всі входи-виходи, а сам залишаюся поза увагою. І зверху, як би що, у потилицю ніхто не вистрілить. Начебто нікому, але береженого і Система береже.

Тупіт наближається… Раніше, на другий поверх можна було піднятися через учбове крило, але тепер там тільки завали понівеченого бетону, тож у бандитів один шлях — повз гардероб. Саме звідти я на них і чекаю. Ставлю автомат на упор, і щойно перші злидні вриваються у вестибюль, щедро поливаю їх кулями, не знімаючи пальця з гачка до сухого клацання. Відкидаю автомат і дістаю Глок. Пістолет менш ефективний, але на моєму боці несподіванка та й відстань невелика. Поки до бандитів, що біжать позаду, доходить, що їхні товариші падають не від того, що спіткнулися, я встигаю покласти ще чотирьох.

Залишився приблизно десяток. Ті поводяться розумніше. Розсипаються убік і намагаються намацати мене короткими чергами. Можна, звичайно, пограти в дуель, але мені вже все це набридло. Дістаю бластер і навіть не пригинаючись йду в гардероб.

Побачивши ворога, злидні відкривають справжній ураганний вогонь, стріляючи по мені зі всієї зброї. Захист поки що тримає, а багато часу я їм давати не збираюся.

— Пшшш… пшшш… пшшш… — бластер знаходить цілі і відправляє смертоносні гостинці. — Пшшш…

Всі? Після гуркоту пострілів тиша така, що аж у вухах дзвенить. На адреналіні продовжую вишукувати поглядом уцілілих, але їх більше немає. Система теж із цим згодна.

«Ви пройшли данж «Школа». Нагороду подвоєно. Ви отримуєте 2000 пунктів досвіду. 100 золотих імперіалів. Вами закрито завдання «Колекціонер»! Нагорода: 1000 пунктів досвіду. +1 до сприйняття. Увага! Додаткова умова виконана. Вами врятовані заручниці — 12/12. Отриманий Міцний пояс «+2 до статури».