Читати книгу - "Суперниця , Ірина Романенко"

Ярослав

Мене досі трусило від новини, яку сповістив мені лікар. Мама хворіє на рак і якщо не зібрати потрібної суми на лікування, все закінчиться дуже погано. Тому я одразу погодився на бій і залишив цю вискочку в живих.

Пройшла неділя, я тренувався. Хоча мені добре було відомо, що я виграю цей бій. Тепер вона не скористається моєю втомленістю. Перед боєм ми зустрілися і мило поспілкувалися. Коли суддя розпочав бій я гордовито посміхнувся.

- Уперед ангел.

Ми билися не до першої крові, а до першої смерті. Ніхто з нас не хотів здаватися, та в мене все ж було більше витривалості. Коли я зробив останній хук вона впала і більше не підводилась. Зал викрикував моє ім’я. На ринг вибігла руда дівчина.

- Ема! Господи!! Будь ласка Ема відкрий очі!

Здається, я перестарався, але… Буде їй урок.

- Викличте швидку! Вона не дихає!!

Я лише закотив очі і пішов з рингу. Мені було все одно, що з нею буде далі. Вона сама могла зупинити бій але не зупинила. Тож це не моя провина.

Підійшовши до Дмитра я спитав де взяти гроші.

- Рахунок вже поповнено друже. Гарна робота.

Так, тут всім було байдуже до тих, хто помирав на рингу, адже вони самі могли не виходити, самі могли зупинити бій. Емілія не з тих хто здається і за це вона поплатилася. За свою пихатість, гордість і довгий язик.

Я поїхав до лікарні де лежала мама. Тепер я міг дозволити перевести її у VIP-палату та оплатити операцію і терапію.

- Скажіть… З нею все буде добре?? Вона виживе?
- Оскільки ми виявили онкологію на початковій стадії… Так, ми маємо досить великі шанси щодо її одужання.

- Дякую. Я готовий заплатити за лікування.

- Вам потрібно підійти до головної медсестри і розписатися в документах.

Коли я заповнив всі документи то нарешті заспокоївся. Тепер мама в безпеці і її життю нічого не загрожує.

Вийшовши на вулицю, аби поїхати додому я побачив швидку, яка на ношах вивантажувала дівчину. Роздивившись, я зрозумів, що то була Емма.

Фельдшери як скажені несли дівчину у лікарню.

- А що з дівчиною?

Та вони навіть не помітили мене. Напевно, немає часу. Мені стало все ж цікаво і я поплентався за ними. Знайшовши її руду подружку, яка захлиналася сльозами у коридорі я насмілився спитати що з Еммою.

- Ти?!

Вона накинулася на мене з кулаками та я легко перехопив її руки.

- Заспокойся! Я просто хотів спитати що з нею.

- О! Дивіться який благородний! Спочатку гамселить до смерті, а потім цікавиться що сталося?!

- Слухай! Вона сама вийшла на бій і легко могла припинити його одним тільки словом. Я не винен у тому що вона занадто гордовита щоб прийняти поразку! То що з нею?

- Стався крововилив в мозок. Лікарі сказали що це субдуральна гематома.

- І що? Будуть робити операцію?

- Так, вони зараз оперують її, але потрібні гроші…. А я не знаю де їх узяти.

- Я можу тобі допомогти?

- Що?!
- У мене ще залишилися гроші з виграшу. Я можу заплатити за операцію.

- Якщо ти так зробиш я дійсно зміню своє ставлення до тебе.

- От і добре. Де оплатити?

- А ти не боїшся що тобі нічого не залишиться?

- Я не дуже женуся за грошима. Так це добре коли їх багато і ти можеш дозволити собі ні в чому не відмовляти але… Ні. Це не моє.

Ми підійшли до медсестри і оплатили всі рахунки за лікування.

- Плюс в карму.

Поки ми стояли поруч я встиг розгледіти на її обличчі ледь помітний синець.

- Хто це тебе так? Хлопець? Чи чоловік?

- Хлопець… Але він сказав, що більше ніколи в житті так не зробить!

Я хмикнув

- Дівчинко! Зніми рожеві окуляри і тікай від такого хлопця. Спочатку руки розпустить, а потім може й за ножа вхопитися.

- Ні! Він не такий! Я знаю, він хороший.

- Чому ти не хочеш його покинути?

- Бо я кохаю його!
Я підвів дівчину до дзеркала у коридорі і опустив їй руки на плечі. Підняв її волосся і відкинув назад на плечі, щоб вона змогла добре роздивитися своє обличчя.

- Закрий очі і згадай свого хлопця.

Вона так і зробила.

- Тепер відкрий і подивись уважно.

- Що?

- Подивись на свої червоні, заплакані очі, на свої синці під очима від недосипання, на синці, які він залишив на твоєму обличчі, на посмішку, якої не має при одній згадці про нього. Скажи… Хіба так виглядає щаслива дівчина у відносинах?

- Ти маєш рацію… Я не щаслива поруч з ним. Раніше він був іншим. Він носив мене на руках, я була для нього принцесою… А зараз я лише домашня тваринка. Подай, принеси, приготуй. От і всі мої функції. Слухайся хазяїна, крок вправо, крок вліво – розстріл. Він завжди залякував мене, що я ніколи не знайду нікого ліпше за нього. Через нього я страждаю. Я не щаслива.

Я раптом відчув, що мені вдалося зламати кам’яну вежу придушення емоцій.

- Як тебе звати?

- Поліна.

- Поліна, кидай свого хлопця прямо зараз.

- Але ми живемо разом. Де я буду жити?

- Поки Емма у лікарні можеш жити у її квартирі. Думаю, вона буде не проти.

- Дякую. Ти… Допоміг мені.

- Поки що ще ні. Дзвони своєму хлопцю. Прямо зараз.

- Навряд він візьме слухавку.

- Дзвони.

Вона тремтячими руками набрала номер і поставила на гучний зв'язок.

- Ну чого тобі? Я ж казав, що зайнятий.

- Макар! Я хочу розірвати відносини.

Хвилина мовчання.

- Що ти сказала?!
- Я сказала що йду від тебе!

- Чому?? Я зробив щось погане? Ти знову щось вигадала?

- Ти вдарив мене.

- Я ж казав, що це більше не повториться.

- Ні. Я втомилася тебе терпіти.

- Мене терпіти?!? Та ти… Та це я терплю всі твої виходеньки! Я постійно вирішую твої проблеми і ось так ти віддячила мені?

- Ти ніколи не вислуховував мої проблеми. Я повинна була вирішувати твої та свої по одинці.

- Я ж був поруч!