Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

Кіра проігнорувала його.

Через деякий час вона зняла форму й обережно повісила її. Вона думала про неможливе багатство, красу мати цілу окрему парадну форму, яка ідеально тобі сиділа, тому що вона твоя. Вона потрапила під водоспад (стільки води, і на космічній станції) і стояла оголена під струменем бризок. Це було так голосно, що якби Магі постукав ще раз, вона б його не почула.

Вона плакала сильнішше, але цього разу це було тому, що вона думала про Магі, а саме про те, щоб спостерігати, як Магі убиває себе на її очах.

Макс завжди був вразливим, говорили спогади Вал. Кіра уже ненавиділа Вал. Її друге я було нестерпно заступницьким. Вал вважала, що її брат взагалі марний. Вал не здивувалася, коли він утік і приєднався до Зівірі Джо, бо вірити, що Макс повірить у культ ксеносів, було дурістю, недооцінювати Магі і його спосіб мислення було безглуздям. Магі ні в що не вірив. Меґс не був закоханий в Ґею.

І це була думка Вал лише про брата Кіри. Сама Вал на думку Кіри теж була гірша. Мати двох людей в своїй голові, один з яких глузує, тому що інший ніколи не ходив до школи, було настільки незручно, що у Кіри почала боліти голова. Якщо тільки не через плач.

«Заткнись, ти фальшива», — подумала вона й відсунула Вал та її шкільні спогади (іспити, підручники, перемоги на спортивних змаганнях, випускні іспити, а потім коледж і ще кілька років іспитів) якомога далі, наскільки могла. Потім вона вимила своє коротке волосся (коротке! забороненого кінського хвоста Вал відстригла!), вимкнула душ й одягла єдиний одяг, який Вал залишала у ванній, і це була піжама. У Кіри ніколи в житті не було піжами. На ній були зелені смуги, а на спині було зображення вівці з мультфільму.

Вона знову подивилася на себе в дзеркало. Вона майже впізнала обриси Кіри в м’якому, самовдоволеному, надзвичайно виразному обличчі Вал. На неї дивилися її власні живі геанські очі.

Нічого з цього ніколи не було. За винятком того, що це було, до Кіри.

Їй хотілося, щоб вона цього не знала.

Кіра повернулася в кімнату. Вона не дивилася ні на Магі, який незграбно сидів на дивані, який підібрала Клео, ні на Ісо, який стояв не на своєму місці біля кухонної стійки, наче з підлоги квартири раптово виросла виноградна лоза. Вона підійшла й на мить оглянула безлад, який Магі зробив із замком на вхідних дверях, а потім втиснула його на місце. Вона намагалася використати те, що знала Вал, не думаючи про її думки, що було важко, але їй вдалося змусити двері зачинитися та загерметизувати їх. Механізм потрібно буде замінити до того, як вони виїдуть. І депозит їм теж не повернуть.

Це були думки Вал. Депозит. Що це було за життя?

Кіра повернулася до гостей і знову відчула здивування Вал, побачивши Ісо, явно розвиненого свідомого представника виду, про який вона ніколи не чула. Ви думали, що знаєте все, чи не так. Вал також ставилася до інопланетян з покровительством. Вона знала про них всілякі речі. Вона слухала опери зуніммерів, вона знала, які фрази можуть образити лірем, вона ніколи не мріяла б зайняти столик у ресторані з грішної вечірки, якщо вони ще не закінчили. Вона була бездоганно ввічливою до прибульців на Гаймері. Вона могла дозволити собі бути такою. Усе це було з точкою впевненої переваги. Вона навіть не відчувала, що маджо були людьми, чи не так.

Звичайно, вони розумні істоти. Як і всі інші.

Але ти думаєш, що ти особлива. Ти не думаєш, що інопланетяни у Римсайді також є людьми. Не такими, як ти. Вал не відчувала, що прибульці рівні людям, коли зустрічала їх.

Це інше. Ви просто сумна, почула Кіра саму себе. Ви хвора. Ви походите з отруйної культури, і вона змусило вас отруїтися.

Замовкни!

«Валькірі?» — тихо сказав Ісо.

«Чому ти повернув мені пам’ять» сказала Кіра. Не те, щоб вона воліла бути Вал. Тепер вона ненавиділа Вал, мабуть, більше, ніж будь-кого в житті.

«Вибач», — сказав Ісо. «Ти мені потрібна».

«Мені було добре! Все було добре!»

«Цей Всесвіт знаходиться в процесі розкриття», — сказав Ісо. «Мудрість порушена. Реальність руйнується сама по собі. Мені потрібна твоя допомога».

«У тебе є Магі», — сказала Кіра. «Він кращий за мене! Ти міг залишити мене в спокої. Ти міг просто…

«Я більше не міг цього терпіти, — сказав Ісо, — бути єдиним, хто знав, що сталося».

Кіра зупинилася. Вона подивилася на Ісо, справді подивилася. Він виглядав старшим, як і Кіра. Втратив енергійне посмикування, яке Кіра пам’ятала з днів, проведених у халупі на Хрізотеміді та у Покоях Мудрих. Він мовчки й не здригнувшись зустрівся з Кірою поглядом, і Кіра сковтнула.

«Він знає?» — спитала вона, кивнувши головою на Магі.

«Ні», — сказав Ісо, перш ніж Магі встиг відкрити рота. «Тільки я пам’ятаю, що сталося. Я подумав, що мені не варто щось пояснювати, на випадок, якщо пам’ять буде більшою, ніж він зможе витримати. Вибач, якщо це було неправильно».

— Ні, — сказала Кіра. Абсолютна тиха впевненість Магі, коли він піднімає пістолет. Невелика вхідна рана та бризки вихідної рани. «Ні. Це було правильно. Дякую». Вона глянула на брата краєм ока. Він був схожий на себе, такий самий, великий, білявий і красивий. Він нічого не говорив. Він дивився на свої руки. Кіра не могла цього витримати. Вона кинулася на нього.

Її обійми були як напад. Кіра обняла його широкі плечі. Її пальці, наче кігті, впились у його сорочку. «Ой, — сказав Магі, але обійняв її у відповідь. «Привіт, Валлі».

Він не знав. Цей Магі — Макс — був братом Вал. Він ніколи не запускав Судний День. Але Кіра все одно вчепилася в нього. “Я люблю тебе”, - сказала вона. «Я так тебе люблю».

«… Я теж», — сказав Магі.

Кіра змусила себе відпустити його. «Хто там ще?» — сказала вона Ісо. «А як щодо Аві?»

«Я не знайшов жодних ознак Авіценни в цій ітерації реальності», — сказав Ісо. «Його створила та сформувала Гея. Цілком можливо, що тут його просто ніколи не існувало».

«Але всі тут. Я тут. Тут присутні люди, яких я знаю з Геї».

Ісо сказав: «Можливо я просто не знайшов його. Але цей всесвіт дуже відрізняється. Деякі обставини неможливо відтворити. Деякі люди, майже напевне, ніколи не народжувалися».

Від цього у Кіри защеміло в грудях. Дивно. Вона вбила іншого Аві, нагадала вона собі. Він зробив себе таким жахливим монстром, як Леру,