Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

— А ще я хотів би попрохати піти з нами Елву, — озвався Ерагон. — Якщо хтось і може допомогти нам уникнути небезпеки…

— Під час нашої останньої розмови, — похмуро перервала його Насуада, — Елва поводилася досить дивно, тому я не стану її ні про що просити.

— Гаразд, тоді я сам з нею поговорю, — згодився Ерагон. — Дівча злиться на мене, тому саме я й маю її попрохати.

— Роби, як знаєш, — нервово посмикала бахрому свого золотистого вбрання повелителька. — Хоч, правду кажучи, ідея послати в бій дитину мені не дуже подобається. Нехай навіть ця дитина Елва, яка може про себе подбати.

— Головне, щоб вона правильно реагувала на біль довкола, — сумно зітхнула Анжела. — Після двох останніх битв мала ледь дихала…

— І пам’ятай, Ерагоне, — глянула на Вершника Насуада, — вона непередбачувана. Якщо вона не схоче виконувати твоїх наказів… Словом, будь обережний.

— Гаразд, — пообіцяв юнак.

Насуада почала обговорювати з Орином та Ориком майбутній відволікаючий маневр, і Вершник вирішив, що залишатися в її наметі вже немає потреби. Тоді він швиденько попрощався і вийшов надвір.

«Що скажеш? — подумки спитав він у Сапфіри, яка уважно стежила за ходом наради. — Здається, ти не в захваті від ідеї пробратися в Драс-Леону».

«А що я мала казати?»

«Виходить, ти згодна з Насуадою?»

«Ми ж не діти, Ерагоне. Наш ворог сильний, але й ми не ликом шиті. Час нагадати йому про це».

«Ти дуже хвилюєшся, що ми воюватимемо нарізно?»

«Зрозуміло, — зітхнув дракон. — Куди б ти не поткнувся, вороги злітаються на тебе, ніби мухи на варення. Однак ти вже не такий безпорадний, як раніше».

«Я — безпорадний?» — глузливо перепитав Вершник.

«Ну так… трішечки. Але тепер твій удар став значно небезпечніший».

«Твій теж, Сапфіро».

«Добре. Я полечу полювати, — змінив тему дракон. — Насувається сильний шторм, і якщо я тепер не попоїм, то зможу зробити це аж після атаки».

«Смачної здобичі!» — побажав Ерагон і пішов табором.

Вершник почував себе ні в сих ні в тих, оскільки невдовзі його життя, так само, як і життя Сапфіри, ледь не вперше мало залежати не тільки від них самих, а ще й від рішень, які приймуть Насуада, Орин та Орик. Ерагон довіряв їм, але побороти хвилювання не міг.

ПІД ПАГОРБАМИ ТА КАМІННЯМ

Ерагон повів плечима, щоб кольчуга зручніше сіла під тунікою. Довкола панувала непроглядна темрява, бо кудлаті хмари закрили і місяць, і зорі. Щоб не йти навпомацки, Анжела змахнула рукою, і на її долоні з’явився невеличкий червоний вогник. З небес сіяв дрібний дощик.

Елва зустріла Вершника вкрай непривітно. Почувши прохання Ерагона про допомогу, вона просто розреготалася йому в обличчя. Він довго й нудно вмовляв її, та все було марно. Поспілкуватись із малою провидицею прилітала навіть Сапфіра. Здоровенна морда дракона просунулась в Елвин намет і зупинилася за фут від дівчинки, прикипівши до неї своїми величезними очима.

Мала провидиця вмить перестала сміятись, проте все одно була непохитна. Її впертість неабияк дратувала Ерагона, хоч глибоко в душі він захоплювався силою Елвиного характеру. Сказати «ні» Вершникові наважився б далеко не кожен…

Крокуючи поряд з Ерагоном, Арія застібала на ходу довгий темний плащ. Ерагон, Анжела й темноволосий ельф Вірден, якого Блодхгарм обрав для супроводу, одягли такі самі. Плащі мали захистити вояків від холоду, а також приховувати зброю на той випадок, якщо невеличкому загонові все ж таки пощастить пробратися до міста.

Насуада, Джормандер і Сапфіра провели їх до краю табору. Між наметами, готуючись до майбутнього бою, метушилися вардени, ельфи й ургали.

— Пам’ятайте, — мовила Насуада, і з її вуст зірвалася хмаринка пари, — якщо ви не дістанетесь воріт до світанку, знайдіть собі десь схованку, щоб перечекати до завтрашнього ранку, а тоді спробуйте ще раз.

— Навряд чи ми зможемо дозволити собі чекати, — відповіла на те Арія.

— Я знаю, — схвильовано потерла руки Насуада, поглядаючи на Ерагона, — у всякому разі, ми постійно готові до атаки, байдуже — буде надворі день чи глупа ніч. Ваша безпека значно важливіша, ніж захоплення Драс-Леони.

— Ну все, час вирушати, — сказав Вірден. — Скоро розвидниться.

«Вдалого полювання», — провуркотіла Сапфіра, коли Ерагон притулився лобом до її лускатого стегна.

«І тобі теж», — відповів Вершник.

За мить юнак уже приєднався до Арії й Вірдена, які швидко крокували слідом за Анжелою в бік східної міської стіни. Насуада й Джормандер іще довго проводжали їх поглядом. Запанувала лунка тиша, котру порушували тільки кроки й уривчасте дихання.

Загін просувався вперед близько години. Раптом знахарка зупинилася.

— Наскільки я розумію, це має бути десь тут, — прошепотіла вона. — Але зараз темрява, а крім того, я не дуже добре вмію визначати відстань. Словом, ми можемо помилитися й на цілу тисячу футів.

Ліворуч від неї слабко мерехтіло з півдесятка вогників — лише за ними можна було зрозуміти, що Драс-Леона десь поруч. Тим часом Вірден став на коліна й зняв із правиці рукавичку. Ерагон, Арія й Анжела зібрались довкола нього. Поклавши долоню на землю, ельф зашепотів закляття, яких його навчили гноми-маги. Перед початком операції вони докладно розказали Вірденові, як можна швидко виявити підземні ходи, незалежно від того, на якій глибині вони перебувають.

Доки ельф чаклував, Вершник до болю в очах вдивлявся в навколишню темряву, намагаючись зрозуміти, чи не помітили їх часом вороги. Дощ посилився, по землі залопотіли великі важкі краплі. Залишалося тільки сподіватись, що він скінчиться до початку битви, якщо та, звісна річ, узагалі розпочнеться.

Десь неподалік зловісно запугукав пугач.

— Барзул… — прошепотів Ерагон улюблену лайку Орика, нервово вхопившись за руків’я Брізінгра. Нерви були на межі, а перспектива можливого поєдинку з Мертагом і Торнаком узагалі обертала їх на струни.

«Якщо я так нервуватимусь, тоді точно програю», — подумав юнак і сповільнив дихання, згадуючи перший урок Глаедра, який був цілком присвячений самовладанню.

Загалом беручи, почувши від Ерагона про похід, дракон явно був не в захваті, проте не став і заперечувати.

«Остерігайся тіней, у темряві кояться дивні речі», — попередив Вершника Глаедр, даючи йому настанови.

Юнак витер з обличчя краплини дощу, але так і продовжував тримати руку на мечі. Від напруги долоні під шкіряними рукавицями спітніли.

Опускаючи руку, Вершник зачепився великим пальцем за пояс Белотха Мудрого, оберіг із дванадцятьма чудовими діамантами, який уже не раз виручав його в різних халепах. Минулого ранку