Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Вояки чітко і дружно розбрілися по місцях ночівлі. Борг схватив Яна, надів йому ще і на руки кайданки і повів до одного з наметів.

Третій караул складався з восьми чоловік, які залишилися сидіти біля багаття. Періодично вони по четверо патрулювали табір.

Між такими обходами Мак пробрався до одного з возів, що був напханий різним начинням, і зарився на ночівлю. 

Здається він задрімав, йому щось верзлося, аж раптом він почув геть поруч голоси:

- І чому саме ми ночуємо в цьому клятому лісі!

- Та до дупи! Сьогодні знімемося з місця.

- А мені не но дупи, я б краще залишився в помісті, в теплі! Спав би на нормальному ліжку. Чому хтось вижирає вино з панського льоху, а я тут запихаюся баландою?!

- Петер знає, що робить! Раз вирішив розділити загін, то так і треба!

Мак почув характерні звуки спорожнення сечового міхура, потім шарудіння одягу і кроки, що віддалялися.

"Це ж що виходить? Частина вояків розмістилася у маєтку? Цікаво скільки їх? Було б добре, туди навідатися!" Так розмірковуючи, Мак вибрався з воза і відійшов на безпечну відстань від табору. Він вийшов на невелику поляну. Присів на стовбур поваленого дерева і задумався. Місяць цієї ночі світив особливо яскраво. Діставши кишеньковий годинник, Мак вдивлявся в циферблат.

"До світанку залишилося не більше двох годин. Що ж, влаштуємо маленький переполох!"

Найманець повернувся до табору, пробрався в імпровізований загін з кіньми, які притулившись один до одного, дрімали. Він тихенько зняв одну колоду з рогачів, потім другу, що утворювала кут з першою. Чоловік протягнув по землі кругляк так, наче він впав і покотився. Далі розхитав і похилив спільну підпору, щоб всім здалося, що вона пошкодилася шаленим табуном коней.

Мак взяв за повід крайнього коника і, шепочучи йому пестливі слова, вивів з загону. Він привів тварину на поляну і міцно прив'язав до молодого дуба.

"А тепер саме цікаве, допоможіть мені Вседержителі!"

Мак вирізав довгу гнучку різку і повернувся до загону. Підкравшись до коней, він завив як північний вовк. Потім зайшов з іншої сторони загавчав і заричав, вдаривши по крупу одного з коней різкою. Знову перемістився і завив. 

Коні стрепенулися, заіржали, взвилися. А Мак продовжував підбурювати їх різкою, ричанням і гавкітом. Оскаженілі, налякані тварини в мить розбіглися, хто куди. Деякі понеслись на намети, не розбираючи дороги. Зчинився справжнісінький лемент, караульні намагалися зловити коней і заспокоїти їх. Їм на допомогу з наметів повибігали заспані вояки. Мак хутко покинув табір, забрав свого коника з поляни і пішов подалі від місця стоянки.

При перших променях світанку найманець дістав з заплічної сумки карту маршруту. Він швидко віднайшов корчму "Відьмин брід". Потім відмітив позначкою табір і приблизно своє місцезнаходження .

На карті також були позначені маєток господаря цих земель, скоріш за все покійного, і село, в яке Петер хоче заманити караван.

"Йой! Трохи не в ту сторону я подався. Але якщо рухатися на південь, а потім на схід, то вийду до помістя." Найманець скочив на коня і поскакав протоптаними стежками, періодично розчищаючи мечем шлях від підліска.

Він все прислухався і вдивлявся, щоб часом не наштовхнутися на роз'їзд. Але схоже військові не надто дбали про свою безпеку. Добравшись до помістя, Мак сховав коня серед дерев, а сам переліз через старий паркан в зарослій чагарниками частині парку. Він швидко знайшов стайню. Та біля неї крутилося двоє охоронців, і не ясно, скільки ще було всередині. 

"Ех, була, не була!" Мак вийшов зі сховку і розмашистим кроком пішов до військових.

- Гей, братчики! Мене Петер послав! 

- Стій, де стоїш! - крикнув один з вояків, схопившись за руків'я меча.

- То що мені кричати? Я маю передати послання першому, кого побачу в помісті, це терміново!

Мак продовжував наближатися.

- Хто ти такий? Ми тебе щось не пам'ятаємо?

- Я з села. Ми вчора гінця піймали і залишилися в таборі, а вночі на нас напали!

- Як напали? - здивовано вигукнули охоронці, забувши про свої підозри.

- Коли ми спали! Вовки, величезна зграя! Загризли коней! На людей накинулися! 

- Як накинулися? - витріщивши очі запитали вояки.

- А от так!

Мак блискавично вихватив кинджал, зробив декілька випадів і охоронці замертво впали додолу. Зайшовши з обережністю до конюшні, найманець переконався, що там, крім двох десятків коней нікого більше немає.

"Тварин шкода, але можливо врятуються". Мак затягнув охоронців всередину, покидав їх поруч на снопи сіна, повкладав їм в руки закривавлені мечі, а під ноги кинув розбитий масляний ліхтар. Сцена повинна бути схожою на бійку з ненавмисною пожежею. Чоловік підпалив сіно в кількох місцях. Хутко повідчиняв стійла і, не прикриваючи воріт стайні, вибіг надвір. Йому потрібен був пост спостереження. Мак запримітив чималу дровітню неподалік стайні. Він, озираючись, підбіг до будівлі, забрався на дах і розпластався. Найманець сподівався, що його ніхто не помітив і не помітить.

Полум'я в стайні набирало сили, налякані коні почали вибігати з приміщення, здіймаючи ґвалт. Нарешті, в маєтку почули шум. Хтось крикнув:

- Пожежа! Стайня горить! Коні в небезпеці!

Військові висипали з будинку і кинулися рятувати тварин. 

Мак нарахував зо три десятки вояків, а на четвертому збився. 

"Дідько, чому ж вас так багато!"