Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Силове поле — звичайно, супер. А як із бластером?

Повторюю процедуру сполучення елементу живлення зі зброєю і мало не підстрибую від задоволення — шкала кількості імпульсів світиться зеленим світлом, що гріє погляд. Тобто повний заряд. Ось так, тепер я не лише майже невразливий, але ще й смертельно небезпечний. Уфф! Навіть у плечах начебто ширший став від відчуття власної крутості.

Захист на максимум (а чого тепер заощаджувати, якщо у мене ще цілих три батареї в інвентарі?) і виходжу назовні.

Залишилося перевірити лише ангари. Але, навіть якщо там порожньо, я вже недаремно витратив час.

Присадкуваті будівлі, найбільше схожі на дві купи будівельного матеріалу, що залишилися після того, як сюди з усього будівництва звезли вибраний із котлованів ґрунт. А вони з часом набули вигляду зализаних пагорбів і поросли травою. Про те, що це не сміттєзвалище, а технічні споруди, нагадують лише величезні, шлюзові ворота, крізь які вільно пройде фура, та виходи вентиляційних шахт нагорі. І те, що залишилося від антен.

Вільним кроком (а чого мені тепер побоюватись?) підходжу до найближчого.

Двері трохи прочинені. В принципі, можна протиснутись... Заглядаю всередину. Темно... Видно обриси якоїсь великогабаритної техніки, але що саме — зрозуміти не можу. Занадто багато всього стирчить у різні боки, як голки у їжака. Тільки завтовшки з руку. Ну, чи мені так здається через те, що силует розпливається.

Гаразд, розберемося. Ніхто не стріляє зсередини і добре. Значить, можна і треба заходити.

Ступив уперед, втяг живіт і став бочком пропихатися в щілину.

Гм... Не виходить. Таке враження, що вперся у гумову перегородку. Вона трохи піддається під натиском, а потім з дедалі більшою силою, виштовхує мене назад. Що за нісенітниця?

Перевірив рукою. Так і є, та сама історія. Чим глибше запихаю, тим сильніший опір. А приблизно за півметра від входу, протидія стає настільки непоборною, що, як я не навалююся всією вагою, рука ніби в стінку впирається і не просувається вперед ні на сантиметр.

Цікавий прикол. Найбільше схожий на силове поле. Запитання: хто, коли і навіщо встановив його на звичайному ангарі. До того ж навіть не подумавши подбати про захист інших будівель?

М-так, кількість загадок не хоче зменшуватися. Як не одне, так інше. І яким чином мені потрапити всередину? Де встановлений генератор? Точніше — кнопка вимкнення.

Може, з другим ангаром буде простіше?

Між будівлями кроків двадцять... Цього разу ворота відчинені навіть ширше. А ось увійти не виходить, як і попереднього разу. Така сама невидима перешкода. І що робити? Просто піти точно не варіант. Якщо є захист, значить, усередині може бути щось цінне та потрібне...

О, ось і підтвердження! Щоб ділом зайнявся, а не вигадував причину відкосити.

«Увага! Ви виявили закриту локацію "Ангар". Знайдіть спосіб потрапити усередину. Нагорода 500 пунктів досвіду. 50 золотих кредитів»

  Нагорода не дуже масна. Але, з таких простеньких завдань зазвичай починається щось суттєвіше і цікавіше.

Але то все добре. Питання: як мені туди потрапити? Підкоп влаштувати, чи що? Чи крізь стіну проламатися? Гм ... В принципі, варіант. Довго і нудно, але цілком реально. Сходити до Касперського, попросити підігнати екскаватор та пару робітників із відбійними молотками? Ось не факт, що система зарахує мені таке проникнення. Адже тут явно квест на кмітливість, а не варіант: «проти лома нема прийома».

Отже, що ми маємо? Закрите приміщення з єдиним входом. Вхід перекрито. Завдання: проникнути усередину? Не сходиться щось… Якщо завдання поставлене, то має бути спосіб його виконати. Можливо, рішення просто не очевидне… Очевидно… видно…

Так, так… щось забриніло. Може, я просто не бачу іншого входу, бо вперся в ці ворота, як баран із приповідки? А треба лише обійти ангар по периметру?

Ну, справа не хитра. Подивимося…

Через десять хвилин я знову стояв біля шлюзу. На жаль, жодного іншого входу чи лазу не було. Весь пагорб виглядав одним товстим, пророслим травою, шаром ґрунту. Навіть тріщини ніякої не виявилося. Все гладко зализане, тільки покручена щогла супутникового зв'язку та перекошений грибок вентиляції.

Твою ж гіпотенузу! А це чим не лаз? Треба глянути діаметр отвору.

Чіпляючись руками за коріння бур'янів, що виросли на схилі, і вбиваючи в ґрунт носки чобіт, сяк-так видерся нагору. Труба, не залізна, а цегляна кладка. Копаю проржавілий грибок, щоб не перекривав огляд, і полегшено видихаю. Не метр на метр, але протиснутися можна. А головне, що підтвердила кинута у вентиляцію грудка землі, захисного поля тут немає. Я молодець?

«Вітаємо! Ви знайшли вхід до закритої локації «Ангар». Нагорода 500 пунктів досвіду. 50 золотих кредитів»

Ну хоч так. Справа за малим, залізти всередину та подивитися, що там цікавого приховали дослідники з «Прогресу»?

Димохід довелося розвалити, а ось сама шахта, хай і в притирку, дозволила протиснутися всередину. Витяг руки над головою і стрибнув «солдатиком». Очікувано застряг, але стиснувся, увібрав плечі, посіпався трохи і проліз. Ну, як проліз… впав п'ятами на бетонну підлогу з висоти три метри. Але поле спружило, і обійшлося без неприємних наслідків.