Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Емілія.

    Нарешті, з-за рогу показалася автівка Люсі. Доки подружка паркувалася, я сховала до своєї сумочки пакунок, навіть, якщо чесно не зазирала в нього. Тому не знаю що там. А сховала, щоб не привертати зайвої уваги Руденької. 

    Вести діалог зараз зовсім не хочеться, а особливо, чути щось на кшталт, - “А я ж тобі казала!”

   Або ще гірше, щось по типу, - “Покинув вагітну подругу щойно на горизонті замаячила статусна дівчина, яка ще й до того ж - донька партнера по бізнесу!”

    Нізащо! Краще мовчатиму! Нічичирк з вуст про розмову з Інною!

- То куди поїдемо? - поцікавилася Люся, щойно я вмостилася на пасажирському місці, яке розташоване поряд з водійським.

- Не знаю! - мляво відповіла. 

- Якось ти виглядаєш… - зам’ялася товаришка. - Не дуже. З тобою все добре?

- Голова почала боліти. - цього разу навіть не перебільшила, бо від нервів справді почалася мігрень.

- Шкода! - зітхнула Люся. - То може Марк вампір, висмоктав з тебе на роботі всі сили?

- Дуже смішно!  - натягнуто посміхнулася у відповідь на її жарт. - Ти дуже образишся, якщо попрошу підкинути мене додому? 

     Зазираю в її очі. 

    Зовсім немає сил бачити бодай хоч когось. Навіть найліпшу подружку. Настільки виснаженою та розгубленою зараз себе почуваю.

- Добре! - кусаючи пухкенькі губки відповіла дівчина, натиснула на газ і автівка нарешті рушила з місця. - Думала, побазікаємо з тобою десь…

- Вибач! Давай іншого разу! 

- Ех! Відчуваю, що з твоєю новою роботою часу на мене геть не залишиться! 

- Залишиться, Люсю! Просто трішки треба прийти до тями. Стільки всього відбулося останнім часом.

     Мовчить, лише звертає у той бік де моя домівка.

- Дякую! - розчулено муркочу і обіймаю подружку. 

- Будь ласка! Але іншого вечора вже відкосити від мене не вийде! Чуєш? - її брівки сходяться на переніссі.

- Чую! - посміхаюся і вибираюся з автівки. 

     Наступна перепона на шляху до моєї кімнати - батько! Який, здається чекав коли ж я, нарешті, повернуся додому.

- Еміліє! - він покликав, щойно поріг будинку переступила. - Йди но сюди.

- Я тут, тату! - відповіла йому.

- Ходімо до мого кабінету! - поманив мене за собою. 

     Вираз його обличчя серйозний, стриманий і як завжди майже беземоційний. І від цього ще більше мороз по шкірі, коли не можеш зрозуміти що у нього на серці. Наче він зараз не твій батько, а суворий опонент, який змушує сумніватися у будь-яких твоїх діях чи рішеннях, сиплячи жорсткими аргументами.

- Як тобі на новому місці? - запитав і сів за улюблений письмовий стіл в своєму робочому кабінеті.

     Саме тут він над усе полюбляє проводити більшість свого часу. 

- Нормально. - обмежилася стандартною відповіддю.

- Я доручу Марку по максимуму ввести тебе в хід справ, навчити вести перемовини…

- Навіщо? - навіть дослухати не встигла.

    “Така собі перспектива знову й знову ділити з Марком один простір на двох! Не впевнена взагалі, що зможу втриматися і не скажу йому, як на духу, все що про нього думаю в цей момент! Яка б та Інна не була, але вона вагітна. А він не цурається “цікавитися” мною, якщо це можна так назвати! Останні два поцілунки точно не були “дитячою примхою”! Спонтанний потяг? Можливо, але точно перевіряти не буду!”

- Бо, повторюся, планую підібрати тобі достойне місце у нашій компанії. А для цього хочу, щоб ти зрозуміла всі робочі моменти! - продовжив тато.

     “Робочі моменти і з Марком? Серйозно? Щось мені підказує, що він точно не про роботу думає коли я поряд!”

- І скільки ти плануєш щоб я вчилася? - обережно поцікавилася я.

- М-м? - відірвав очі від паперів, навіть зараз, коли ми з ним розмовляємо, він примудряється ще й паралельно працювати. - А-а! Ну-у, думаю відпустки помічниці Марка має вистачити. 

- Трясця! - прошепотіла самими губами.

- Що ти сказала? - перепитав він.

- Нічого! - швидко відповіла я. - А якось пропустити момент оволодіння мистецтвом бізнесу, ніяк не можна? 

- От вже ці дівчата! Їм все і одразу! Ні люба! Я хочу щоб ти була готова, а не ризикувати! Я й так йду на неймовірні поступки для тебе! - почав тиснути він.

- Головна мета жінки - вийти заміж і народити нащадків. Ну ще, створити сімейне гніздечко, якщо хочеш! Я ж планую все ж таки навчити тебе, щоб у майбутньому передати компанію в твої руки! Якщо вже заміжжя для тебе така проблема! - робить акцент на останніх словах і супиться. 

     “А ось і перші докори почалися. Хитрий план, завантажити мене роботою так, щоб я сама заміж попросилася? Не вийде, татку!”

- І ще… - зробив чергову паузу батько. - Завтра на вечір нічого не плануй, заїду за тобою!

- Навіщо? - здивовано ціджу, така собі перспектива, якщо чесно, аж холодок по хребту.

     “Наче мало розмов в офісі чия я коханка!”

- Побачиш! - холодно відповів і знову втупився в папери. - А зараз залиш мене, я трішки працюю.

     “Незрозуміло, для чого заїжджати на роботу, якщо ввечері побачимося вдома? Досить дивно, як на мій погляд!

    А зараз ще й залиши його, наче це я сама напросилася на цю розмову!”