Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

- Дайте мені його побачити! - я зробила крок вперед і торкнулася плеча Румії. Вона наче отямилася. Кілька разів кліпнула і сфокусувалася на мені.

- Айро, це небезпечно, тобі треба піти! - Крайт ще намагався мене вмовити, але я вже усе вирішила. Мені здалося, що Румія зрозуміла це. Раптом на її обличчі зʼявився дивний вираз: очі примружилися, а губи розтягнулися у хитрій посмішці.

- Якщо ви самі попросили, - вимовила вона, але не закінчила речення. Замість цього жінка потягнулася вперед і схопила амулети, що висіли на моїй шиї. Я лише здригнулася, коли Румія смикнула. Почувся тріск ниток.

- Що ви робите?! - вигукнув Крайт, вмить опиняючись поруч. Відштовхнув мене, змушуючи відступити від Румії. Він ще щось сказав, але я тільки дивилася на амулети у руці жінки. А вона зробила глибоку затяжку, а потім з насолодою випустила сірий дим з легень, не зважаючи на крик головного прокурора Шедану.

- Усі сюди! - зненацька заволав один з демонів, на плечі якого був знак Міністерства Зовнішньосвітової розвідки. Ми з Крайтом обернулися на крик. Жандарми з усіх сторін вулиці кинулися бігти у вказаному напрямку.

- Сплеск темряви! - знову вигукнув той самий чоловік, і я усвідомила, що він володіє пітьмою, тому і відчуває її.

Але страшніше виявилося те, що зараз усі правоохоронці прямували до мене.

Я злякано позадкувала, намагаючись сховатися за Крайта. Той вилаявся крізь стиснуті ікла.

Румія Хінок лише задоволено спостерігала за тим, що відбувалося, і спокійно курила.

А наступної миті сталося те, на що усі чекали.

Моє серце пропустило удар, коли різноманітні тіні: від людей, будівель, дерев та навіть декоративних огорож, раптом стрімко стягнулися в одну велетенську тінь, яка наче вибухнула чорним туманом. А коли за секунду він розсіявся, переді мною на відстані кількох кроків опинився Ґрейн.

Наші очі зустрілися і мене наче охопило полум’я. Час застиг. Він став вʼязким сиропом, у якому потонули звуки та рухи. Усе навколо ніби завмерло, поки я роздивлялася гострі риси обличчя демона.

На одну солодку мить здалося, що ми з ним досі в Моріоні. Сидимо в магмобілі, за вікнами ллє дощ та миготить ліс, а я вивчаю поглядом профіль мого охоронця. Я усвідомила, що неймовірно скучила за ним! Мені захотілося стерти з памʼяті події останніх тижнів. Щоб не було мого повернення в Ізаріду, та не існувало ніякого Тіньмара, якого оголошено у міжнародний розшук.

Червоні іскорки у темних очах закрутилися швидше. Я майже фізично відчула, що Ґрейн хоче наблизитися, хоча він ще навіть не зробив жодного руху. Усе всередині мене потягнулося вперед. Я кинулась назустріч Ґрейну, але мене схопив Крайт та потягнув назад.

Плин часу відновився. А можливо і прискорився.

- Айро! - крикнув Ґрейн, кинувшись до мене. Тіні, корячись його волі, вистрілили вперед, але за мить зупинилися. З усіх сторін на Ґрейна направили світло. Я ніколи ще не бачила такого сліпучо-білого сяйва. Довелося навіть закрити очі, бо дивитися було боляче.

Я почула зляканий писк Кіри. Потім крики жандармів. Відчула як вони застосували магічні кайданки.

Прикриваючи рукою обличчя, я розплющила очі, спробувала роздивитися що відбувається. Але Ґрейна побачити не змогла. Він увесь був оточений яскравим ореолом. Наче зараз він сам був джерелом світла. А потім я почула його голос, що пролунав із сяйва:

- Айро! Будь ласка, вислухай мене. Просто вислухай! Благаю!