Читати книгу - "Чорний дім"

ж не бере ані шматочка в рот у ці дні. Залишена мною вечеря — я завжди залишаю йому вечерю в одному і тому ж місці в холодильнику, за винятком, коли він каже, що хоче щось приготувати сам, — здебільшого він навіть не торкається її, а навіть якщо її там немає, то, я думаю, він просто згортає її до утилізатора відходів.

Джек мугикає. Це все, що від нього вимагається. Її слова ллються через край, а він тим часом думає, як покладе кросівку до мішечка, узявши її камінними щипцями, і відвезе до відділку поліції, тим самим розпочавши ланцюг речових доказів. Він міркує, що йому потрібно переконатися, чи немає чогось іще в коробці з-під взуття, і оглянути обгортковий папір. Він також хоче перевірити обгортки пакуночків від цукру. Можливо, на них надруковано назву ресторану під зображенням пташок. Це малоймовірно, але…

— А він каже мені: «Місіс М., я не можу нічого із цим вдіяти. Інколи я просто прокидаюся Щуром. Хоча мені й доводиться потім дорого за це платити, проте це така насолода — бути в цьому образі. Безмежна насолода». Я запитую в нього: «Яка може бути насолода від музики, якщо вона про дітей, які хочуть убити своїх батьків, їсти ембріони, займатися сексом із тваринами і таке інше?» — Я запитала його, бо одна пісня саме про це і була, Джеку, я чула це ясно як білий день, а він каже: «Оппа, почалось».

Вони вже фактично доїхали до під’їзної дороги, що веде до будинку Генрі. За чверть милі видно дах Джекового дому. Його пікап мирно виблискує на під’їздній доріжці. Йому не видно ґанку, і тим більше не видно того жахіття, що лежить там на дошках, чекаючи, що хтось його прибере. Прибере заради честі.

— Я б могла вас підвезти ближче, — каже вона. — І чому я так не зробила?

Джек згадує про кросівку і запах гнилої копченої ковбаси, що ширився навколо, посміхається, хитає головою та швидко відчиняє двері для пасажира.

— Думаю, мені ще треба трохи подумати, — каже він.

Вона дивиться на нього з тим самим виразом підозри, який приховує в собі, як здається Джеку, любов. Вона знає, що Джек прикрасив життя Генрі Лайдена, і вірить, що цього достатньо, щоб вона полюбила його. Принаймні йому хочеться так думати. Йому спадає на думку, що вона нічого не сказала з приводу бейсбольної кепки в його руках, але чого б це їй щось говорити? У цій місцевості кожен чоловік має щонайменше чотири таких.

Він прямує дорогою, волосся спадає (дні, коли він стригся в «Чез-Чез» на Родео-драйв, давно проминули — це Кулі Кантрі, і коли він вирішує постригтися, то йде до старого Герба Рупера на Чейз-стрит, поруч зі спілкою ветеранів), він іде незграбно, роблячи великі кроки, як хлопчик. Місіс Мортон висувається з вікна і кричить йому вслід:

— Зніміть ці джинси, Джеку! Одразу ж, як прийдете додому! Не чекайте, доки вони висохнуть на вас! Це може стати причиною артриту!

Він підводить руку, не обертаючись, кричить у відповідь:

— Гаразд!

Через п’ять хвилин він знову йде вздовж своєї під’їзної алеї. Нехай лише на деякий час, проте страх і пригнічення залишили його. Збудження теж, що безумовно полегшує ситуацію. Найгірше для копісмена — це братися за розслідування в збудженому стані.

Побачивши на ґанку коробку, обгортковий папір і надміру популярну кросівку, Джек подумки повертається до слів місіс Мортон, коли вона цитувала великого мудреця Генрі Лайдена.

Я не можу нічого з цим вдіяти. Інколи я просто прокидаюсь Щуром. Хоча мені й доводиться потім дорого за це платити, проте це така насолода — бути в цьому образі. Безмежна насолода.

Безмежна насолода. Джек теж відчував таке час від часу, коли був детективом, інколи під час дослідження місця злочину, але частіше при допиті свідка, який знав більше, ніж хотів казати… але Джек Сойєр майже завжди здогадувався про це, відчував це. Він припускає, що теслі відчувають те саме, коли в них особливо добре виходить теслярська робота, скульптори, коли їм добре вдається ніс чи підборіддя, архітектори, коли бачать, що лінії на їхніх кресленнях прокладені правильно. Єдина проблема: хтось у Френч Лендінґу (можливо, і з окружних міст, проте Джек припускає, що з Френч Лендінґу) відчуває те ж саме, убиваючи дітей і з’їдаючи частини їхніх тіл. Хтось у Френч Лендінґу дедалі частіше прокидається Рибаком.

Джек заходить до будинку через чорний хід. Зупиняється на кухні, щоб узяти великий мішечок, кілька торбинок для сміття, совок і віник. Він відчиняє льодогенератор і висипає приблизно половину кубиків у один із пластикових мішечків, оскільки Джек Сойєр розуміє, що ступня бідної Ірми Френо досягла вже максимальної стадії розкладання.

Він пірнає у свій кабінет, хапає там жовтий блокнот, чорний маркер, кулькову ручку. У вітальні він дістає коротші щипці. Й одразу ж повертається на ґанок. Джек Сойєр уже не приховує свою таємничу особистість.

Я КОПІСМЕН, — думає він, посміхаючись. — Захисник американського способу життя, друг покалічених, кульгавих і мертвих.

Тоді, коли він дивиться на кросівку, оповиту жалюгідною маленькою хмаркою смороду, він відчуває величезну таємничість, яку і ми відчували, коли вперше набрели на Ірму під уламками занедбаного ресторану. Він поставиться до решток Ірми з честю, наскільки це лишень можливо, як і ми поставилися з честю до самої дитини. Він думає про розтини, на яких він був присутній, про всю важливість, яка приховується за брутальними жартами про м’ясну лавку.

— Ірмо, це ти? — запитує він спокійно. — Якщо так, то допоможи мені. Поговори зі мною. Настав час, коли мертві мають допомогти живим. — Джек мимовільно цілує свої пальці і здмухує поцілунок униз, до кросівки.

Він думає: Я б убив ту людину, чи нелюда, хто зробив це. Підвісив би його, щоб він кричав, аж доки не навалить у штани. Щоб він поринув у сморід своїх власних нечистот.

Але такі думки не зовсім гідні, тож він їх проганяє.

Перша торбинка — для кросівки із рештками ступні всередині. Бере щипцями. Щільно зав’язує. Записує маркером дату на мішечку. Описує кульковою ручкою в блокноті характерні ознаки речового доказу. Кладе в торбинку для сміття з льодом.

Друга — для кепки. Щипців тут не треба; він уже взяв її рукою. Кладе її в торбинку. Щільно зав’язує. Занотовує маркером дату, описує характерні ознаки в блокноті.

Третя торбинка — для коричневого обгорткового паперу. Він тримає його