Читати книгу - "Лють"

Вілл сидів на ґанку перед будинком Енджі. Від твердого бетону весь зад у нього занімів. Він гадки не мав, де вона, та ще й мобільний розрядився.

Вілл ще встиг скористатися телефоном, поки той остаточно не здох: подзвонив знайомому в поліцію Атланти і попросив, щоб заяву про зникнення Джезмін Еллісон не відкладали вбік, як тисячі подібних заяв про зниклих осіб, що їх місто збирало щороку. На Джезмін розіслали орієнтування, і в двері Лютера Морісона постукав украй сердитий поліцейський. Патрульний обшукав будинок і знайшов неповнолітню дівчинку, та то була не та дівчинка, яку вони шукали.

У Вілла було погане передчуття щодо зникнення Джезмін. Зі слів Седрика виходило, що Джезмін щось бачила, розмовляла з кимось причетним до вбивства. Це робило її або цінним, або небажаним свідком, залежно від того, як подивитися. Та в місті Атланта Віллове погане передчуття не гарантувало інтенсивних пошуків.

Цей хід думок привів Вілла до того, щоб переламати себе і подзвонити Майклу Ормвуду, щоб дізнатися, чи не сказала йому дівчинка чогось, перш ніж припустити нагору сходами. Майкл міг бути останньою людиною, яка її бачила. На жаль, детектива чи то не було вдома, чи то він не брав слухавку.

На під’їзну алею повернув чорний «Монте-Карло СС» Енджі. Мотор дирчав, наче працював на гравії. Вілл мимоволі скривився, бо стукіт тривав, навіть коли вона вимкнула запалювання. Вілл цілий рік реставрував для неї цю машину. По вечорах, у вихідні, цілу відпустку. Він поставив перед собою завдання подарувати їй щось гарне, довести, що він може створити щось власними руками, не звертаючись повсякчас до дурного мануалу, який наказує йому накрутити гайку Б на болт А. Свіжі плями оливи на під’їзній алеї були йому як ляпас.

Енджі розчахнула дверцята машини й вимогливо запитала:

— На хріна ти прийшов?

Він не міг не помітити, що вона була вдягнена для роботи. І сиділа в машині так, що у нього та всіх на цьому боці вулиці була безперешкодна можливість зазирнути їй під коротку спідницю.

— Що ти зробила з машиною? — спитав Вілл.

— Їздила на ній. — Вона вийшла і так хряснула дверима, що машина задрижала.

— Олива по всій доріжці.

— Та ти що?

— Ти хоч раз відвозила її в сервіс?

— І де б я шукала той сервіс?

— Тут довкола десять мільярдів гаражів. Кинь камінь — попадеш у гараж.

— Якби я хотіла кинути камінь, то жбурнула б його тобі в голову, придурок. — Вона відштовхнула його від вхідних дверей, щоб відчинити. — Я втомлена і зла, і дуже хочу спати. — Вона скоса зиркнула на нього через плече, наче так і чекала, що він скаже щось на зразок: «А можна з тобою?»

— Мені потрібно з тобою поговорити, — натомість сказав він.

— Вілле, чому ти не скористався своїм ключем? — Їй не треба було вигинати шию, щоб подивитися на нього, і він зрозумів, що вона досі на високих підборах. — У тебе ж є ключ. Чому ти сидів тут у холоді?

У її видиху він відчув алкоголь.

— Ти що — пила?

Вона зітхнула, і на нього знову повіяло спиртним — віскі, найпевніше.

— Заходь. — Вона вставила ключ у замок. — Годі з моїх сусідів безплатного шоу, коли я з машини вилажу.

Вілл зайшов за нею у передпокій і зачинив за собою двері.

Енджі жбурнула «шпильки» під канапу і взула рожеві в’єтнамки. Вона терпіти не могла ходити боса.

— Даремно ти прийшов. — Вона увімкнула світло в коридорі, розмовляючи й одночасно роздягаючись дорогою до спальні. — У мене був найхріновіший день у житті. Усіх дівчат налякало те, що сталося з Алішею, і вони, бляха, весь вечір плакали, наче мені тільки цього й бракувало. — Він побачив її оголену спину, вигин унизу хребта, що зникав у рожевих трусиках. А тоді вона грюкнула дверима спальні. — О третій мені подзвонив лейтенант Кентон. — Крізь зачинені двері її голос звучав глухо. — Він змусив мене припертися на роботу рано і весь вечір із тим дебілом Ормвудом шукати якісь тупі папки ще з тих часів, коли він працював у «моралі».

Вілл пригадав, що Майкл збирався переглянути свої справи, але його здивувало те, що детектив виявив таку наполегливість, зважаючи на той стан, у якому він був, коли Вілл бачив його востаннє.

— Я цілі дві години просиділа в цій клятій спідниці… — Вілл почув, як щось глухо гепнуло об стіну, і зрозумів, що то спідниця. — …поки той козел дихав мені в спину і травив анекдоти, наче ми з ним, бляха, друзі-нерозлийвода.

Вілл таки скористався своїм ключем — близько години тому він заходив, щоб покласти пошту Аліші Монро на кавовий столик і не тримати її весь вечір у руках. Тепер він сидів на канапі й сортував її, складаючи листи для Енджі охайними стосиками.

— Вілле, чесне слово, — Енджі показалася у дверях спальні. — Іноді я дивлюся на цих дівчат і думаю, що сутенери ставляться до них краще, ніж до мене — ці мудаки, з якими я мушу працювати.

В’єтнамки ляскали її по п’ятах, коли вона йшла в кухню. Він почув, як відчиняються дверцята холодильника, як сиплеться у склянку лід. Енджі відкоркувала пляшку і налила собі чогось, потім знову хряснула дверцятами. А за кілька секунд уже приземлилася коло нього на канапу, скинула капці й добряче хильнула зі склянки.

Вілл нічого не міг із собою вдіяти. Його спина випросталася, як у дівчинки з католицької школи.

— Ти питимеш у мене на очах?

Вона провела голою ступнею по його нозі й сказала:

— Тільки доти, доки ти не станеш гарним.

— Не роби цього.

— Не робити чого? — піддражнила вона, знову водячи ногою.

Він повернувся, щоб подивитися на неї, а їй тільки цього й треба було. Енджі лежала на дивані, її ступня притискалася до його ноги. Вона була у короткому чорному халатику, а поза тим — нічого. Поясок на талії був зав’язаний нещільно, і Вілл бачив між складок кущик волосся.

У горлі раптом виник клубок. Рот наповнився слиною, і Вілл змушений був міцно стиснути губи, щоб вона не пролилася.

— Мабуть, ти вже з’ясував, що мій «клієнт» — педофіл.

Вілл так рвучко підвівся, що йому запаморочилося в голові.

— Що?

— Шеллі, — сухо сказала вона. — Ти дивився його справу?

Вілл приклав руку до очей, наче неспроможність бачити її могла змінити те, що він щойно почув.

— Він педофіл?

Вона якось дивно йому всміхнулася.

— А ти розумієш, що ти кричиш?

Вілл заговорив тихіше.

— Ти