Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"

Дмитро Степанов».

… Але цього листа Славін не одержав: його заарештувала служба генерала Стау.

Глебб

Він вилетів у джунглі, на кордон, о десятій годині вечора, коли спала густа темрява. Однак, під'їхавши до військового аеродрому, Глебб витяг з портфеля бороду й вуса, легко приклеїв їх пастою — обличчя зразу ж зовсім змінилося.

Через сорок хвилин вертоліт приземлився на березі океану. Біля трапа стояв Огано: поблискували білосніжні зуби.

— Радий бачити вас, Джон, — сказав він, тиснучи своєю величезною, м'якою долонею холодну руку Глебба. — Скільки у вас часу? Години дві, не більше?

— Ще менше, Маріо.

— Ходімо, нам зварили плавники акули, поговоримо за вечерею.

— Давно не їв акули, — зітхнув Глебб. — А люблю до нестями. Хто готував? Мій кухар? Ван?

— Ван, справді, гарний кухар, спасибі за рекомендацію.

— Я поганих людей не рекомендую; Ван ублажав мене в Гонконзі, як ніхто.

Стіл був накритий на дерев'яному помості, під пальмою; біля трьох крісел горіли факели, тривожно вихоплюючи з пітьми постаті охоронців, озброєних маленькими ізраїльськими — схожими на іграшки — автоматами.

— А де Лао?

— Я тут, — відповів Лао з пітьми, — я люблю жити в тіні.

Глебб обернувся: військовий радник Лао з гонконзького концерну Ліма вийшов з пітьми до помосту; обличчя його здавалося блідим; з того часу, як він сидів «під дахом» банківської корпорації містера Ліма, дуже схуд, постарів; лоб зорали глибокі зморшки.

— Погано себе почуваєте? — спитав Глебб, тиснучи йому руку. — Чи нервуєтеся перед початком битви?

— Я не маю права ні на перше, ні на друге.

— За наказом чи певні в своїй перемозі?

— І так, і так.

Глебб обернувся:

— Тут багато зайвих, Маріо. Розмова буде надто важлива.

— Моя охорона не знає англійської, вони ж нічогісінько не розуміють, здорові, надійні звірі.

— Але Джон правильно сказав, — озвався Лао. — Я пропоную погуляти по берегу, а потім уже сядемо їсти акулу.

Він узяв Глебба під руку:

— Найдужче я зараз боюсь, що Ленглі все-таки пришле сюди нового резидента.

— За десять днів до початку «Факела»? Треба бути ідіотами. — Глебб посміхнувся.

— Думаєте, вони у вас генії? Звичайно, треба бути ідіотами, але я дуже цього побоююсь.

— Може, мені послати телеграму адміралові? — спитав Огано. — Моїм шифром?

Лао посміхнувся:

— Як вона звучатиме?

— «У мене налагодились дуже добрі контакти з містером Глеббом, прошу…»

Лао, роздратовано знизавши плечима, закінчив: «Не присилайте нового резидента!» А то напишіть ще, моїм людям доведеться і нового чужака пристрелити? Може, так?

— Треба буде віддати одного чи двох з вашої групи, — зауважив Глебб. — Підкинути трупи, передавши повідомлення в пресу.

«Під час стрілянини вбито терористів з червоної армії дії…»

— Ні в якому разі, — заперечив Лао. — Ви мене дивуєте, Джон. «Червону армію дії» пов'язують з нами. А Лоренса — за нашою з вами версією — вбили просто ліві. Росіяни. Або кубинці. Мої люди вмотивовують зв'язок убивць Лоренса з Нагонією, виходить славно, треба буде відшліфувати, і згодом ви запустите це в газети. Але я просив вас прилетіти, Джон, не тільки у зв'язку з цими справами. Ми ваші прохання виконуємо зразу, а от ви нас підводите.

— В чому?

— Два тижні минуло, як ви обіцяли передати нову партію вертольотів. Де вони?

— Думаєте, так легко погоджувати всі ці деталі з Пенгагоном?

— Я ж не скаржусь на труднощі з моїми шефами? Ви в своїй радіограмі б'єте тривогу, і за годину мої люди нейтралізують Белью. Ви просите ізолювати Лоренса — за дві години ми розігруємо комбінацію, його нейтралізують. Це вже моє діло, чи зв'язуюсь я з Гонконгом, чи ні, це ж вас не цікавить, хіба не так? Чому ж мене мають цікавити ваші стосунки з Пентагоном?

— Вертольоти будуть, — сказав Глебб. — Я обіцяю це твердо.

— Коли?

— Мені треба забрати з собою прокоригований вами план операції — з урахуванням зауважень, які я вам надіслав. Я вимагатиму, щоб вертольоти передали з флоту негайно.

— Добре. Спасибі. Ми дуже чекатимемо, Джон. Тепер — друге. Ви обіцяли, що поставки росіян у Нагонію скоротяться, — вони, навпаки, зростають.

— Я думаю, коли ви підготуєте матеріали про вбивство Лоренса і коли ці матеріали будуть імовірні, ми заженемо росіян у глухий кут; газети вимагатимуть закрити порти для їхніх суден. Я ждатиму наших матеріалів.

— Ви довіряєте Стау по-справжньому?

— Довіряю.

— Ви йому платите? — спитав Огано.

— Ми з ним дружимо, — посміхнувся Глебб. — Я вірю цьому чоловікові.

— Хто буде займатися тим росіянином, якого ви хочете підставити під Лоренса?

— Стау. А йому потрібен один труп. Або два трупи. І розголос інформації: росіянин, містер Славін, підтримував зв'язок і фінансував «червону армію дії», яка по-злочинницькому вбила американського комерсанта.

Лао поморщився:

— Забагато патетики, Джон. Починаючи з Гонконгу, ви стали надто схильні до патетики. І не чіпайте ви «червоної армії», ми висунемо іншу версію, цікавішу, я ж сказав. Маріо, у вас було запитання.

— Джон, хлопцям з наших штурмових груп треба дати перед нальотом на Нагонію трохи наркотику. Людей треба підбадьорити.

— Не слід цього робити, Маріо.

— Хлопці йдуть на вірну смерть. Навряд чи хтось із них уціліє…

Лао зауважив:

— Ми можемо управляти процесом, Джон. Якщо стануть курити після завершення операції, коли Маріо ввійде в Нагонію, розстріляємо кілька десятків солдатів перед строєм, це вмить протверезить їх.

— Я цього не робив би, — повторив Глебб, — але якщо ви обидва наполягаєте, я передам вашим людям завтра ж грамів сорок, не більше.

— Не скупіться, Джон, — сказав Лао. — Коли вам буде потрібна нова партія героїну, я підтримаю ваше прохання, Шанц одержить хороший товар у Гонконзі, я ніколи вам не відмовляв у цьому бізнесі.

— Перебільшення — це брехня чесної людини, — зітхнув Глебб. — Ви завжди тримаєте пальці на адамовому яблуку, Лао. Згоден зі мною, Маріо?

— Ні в якому разі, — засміявся той. — Я в усьому підтримаю Лао, ми кольорові, а ви прокляті янкі, не любите кольорових…

Лао взяв Глебба під руку, повів до столу:

— Джон, у вас не створюється враження, ніби дехто у Вашінгтоні проти того, щоб допомагати по-справжньому?..

— Створюється. «Реальні політики», сучі діти, миротворці, пам'ять Кеннеді не дає їм спокою, Кеннеді, а найбільше Рузвельта.

— Але адмірал буде твердий? Він не піддасться вашим «реалістам»?

— Ні. Думаю, що ні. Тільки б скоріше розпочати, Лао. Коли Маріо вдарить, коли його командос увійдуть у Нагонію, всім доведеться включитися по-справжньому, доведеться пригнали сюди літаки, доведеться прислати десант. Аби тільки почати.

— Як ви поставитесь до того, що ми виступимо на три