Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

– Вона є носієм не лише Світла Життя. – пояснив Арфір, протираючи рукавом сорочки, яка вилізла з-під розірваного камзола, спітніле обличчя. – Вона є Блакитним Світлом Життя. Вона є серцем Місячної долини. – він обвів очами світлих воїнів, які ледь прийшовши до тями після втрати левової частки свого Світла, продовжували боротьбу. – Темніан, – стискаючи пальці на руці маршала темної армії, Арфір благаючим поглядом подивився в його сапфірові очі. – Врятуй мою сестру! Ти єдиний, хто здатен врятувати її!

– Спочатку зачистимо все, а потім розберемось з джерелом. – відказав маршал темної армії, відчуваючи занеміння лівого запястка і тиснучий біль у скронях. Він напружився всім тілом і загарчав як поранений звір, не маючи змогу контролювати себе.

Його Темрява знов і знов розмежовувалась і зливалась воєдино, атакувала монстрів і Відступників, і захищала світлих, які втратили більшу частку своїх сил. За якихось кілька хвилин ряди противника поповнились новими потворами, відчуваючи слабкість світлих. Відступники вигукували різні заклики до визнання їхньої перемоги та складання зброї. А потім сталось те, чого жоден з них не очікував.

Хантеші знов втрутились у магічну нестабільність. Табун диких істот зявився з щойно відкритого порталу Хаотичної магії, змусивши монтсрів відчути справжній жах Пітьми та її стародавню силу. Побачивши, хто прибув на допомогу, світлі воїни з буремною завзятістю почали супротивитись. Тепер страх був в очах Відступників, які не могли зрозуміти чому Хаотична магія перенесла Хантеші до стін Білого замку. Тепер світлі увірували у силу Світла усим серцем, адже лише Світло могло прикликати до себе Пітьму, лише Світло здатне переконувати Темряву.

– Як таке можливо? – запитав Арфір, знесилено опустивши руки. – Чому Хантеші нам допомагають? Я не розумію.

– Вони допомагають світлій, яка колись врятувала життя одному з них. – відказав худорлявий чоловік, щойно зявившись за спиною правлячого імператора Світлої імперії. – Ми не здивовані. – його довге сріблясте волосся підкреслювало аристократичність ліній обличчя, а кришталево білі очі дививлись кудись вдалечінь крізь предмети та живих істот. – Вони не є тими, ким їх вважають. Вони мають душу.

– З вами, Ангош, важко непогодитись, але ви знаєте, що те чого ми не змогли вивчити – не заслуговує на довіру. – Арфір на якусь мить забув про головне, а коли згадав, то схопив маршала темної армії за руку. – Врятуй мою сестру! Врятуй свою наречену!

Останні слова були заважкими для вимовлення як старшому брату світлої принцеси так і правлячому імператору Світлої імперії. Це були не прості слова. Вони мали значення для обох імперій Світла і Темряви. Ці слова обіцяли виконати домовленності навіть попри незгоду і незадоволення. Ці слова мали сакральне значення особливо для тих, хто пройшов коло крові і залишився живим.

Темніан нічого не відповів. Він затримав погляд на втомлених очах Арфіра і кивнув йому, приймаючи таку обітницю. Довкола посилювались крики, ричання та тупіт. Зволікати було запізно. Приймаючи допомогу Хантеші, маршал темної армії залишив правлячого імператора світлих і поспішив виконати обіцянку. 

Луна не пручалась отруйному дурману магії Відступників. Вона не намагалась супротивитись тому заціпенінню, яке оволоділо її тілом та розумом. Для неї нічого майже не змінилось: холод став кригою, пустоти стали пустелями, а почуття агресії замінила байдужість. Знання істинної жриці і звязок з Місячною долиною та її Світлом залишались тими ж що й раніше, але не було бажання захищати їх чи зберігати в таємниці від непосвячених у ці тонкощі.

– Відпустіть жрицю! – наказала Ллея, увійшовши до кімнати з джерелом. Слідом за нею увійшли двоє магів, ховаючи свої обличчя під білими каптурами стандартних мантій.

Жінка виглядала стривоженою, але стриманість в її голосі була непорушною. Її святкове блакитне вбрання було залите багряними плямами крові та чорним слизом, що говорило про її зустрічі з нападниками як людьми так і нелюдами. Жінка була верховною жрицею долини і знала як себе поводити як у дипломатичному середовищі так і поза ним. Вона була представницею своєї імперії та відданою служителькою храму Світла. Вона була не лише цілителькою, як заведено правилами будь-якого храму Першосвіту, вона була однією з небагатьох жінок – магинь.

– Змусьте мене. – процідив крізь зуби Марселіан і схопивши Луну за лікоть, відволік її до стіни, подалі від рятівників.

Маги-Відступники продовжували проводити обряд підкорення та передачі магії джерела Місячної долини до рук Марселіана, який не бажав ділитись такою силою з іншими і волів залишити все собі. Навіть попри засудження воїнів-Відступників, які нагадували про обовязок перед їх Майстром, старший кронпринц темної імперії не поступався. Він вже стояв за крок від величі і сили на яку він заслуговував. 

– Чого ви чекаєте? – рикнув він на чоловіків, які не поспішали втручатись. 

– Так, чого ви чекаєте? – підтримала зауваження Ллея, поглянувши на заторопілих Відступників.

Чоловіки стояли на місці не маючи змогу поворухнутись. Вони були закляклими не від здивування чи спантеличення, вони були зачарованими магією світлої жриці. Магиня не могла зняти одурманення з невіруючих, які були підданими Відступникам, але мала здатність вводити їх розум в оману. Це була стародавня і заборонена техніка серед магів Світла, адже невміле її використання могло звести з розуму не лише зачарованого, а й мага який наводив чари.

– Звільніть жрицю. – тихим голосом відказала Ллея, затамовуючи подих. Вона концентрувалась на чарах і контролюванні зачарованих, які вже почали виконувати її прохання.

Чоловіки повільно рухались до Марселіана, утримуючи зброю перед собою. Вони обходили його з двох сторін, щоб впевнитись в тому, що у нього не буде шляхів для втечі. Світлі маги, які прибули разом зі жрицею вступили в протистояння з магією Відступників, порушуючи їх звязки передачі та захищаючі важливі струмочки в джерелі.