Читати книгу - "Серця трьох"

Раптом Леонсія випручалась і злякано глянула на Френка.

— Годі, Френку! — скрикнула вона. — Навіть більше: вам не слід залишатися навіть на моє весілля. А то я за себе не відповідаю. Сьогодні з Сан-Антоніо відпливає корабель до Колона. Ви з своєю дружиною поїдете звідси. В Колоні не важко знайти шхуну, що перевозить садовину до Нью-Орлеана, а звідти вже поїзд до Нью-Йорка. Я кохаю вас, ви самі це знаєте.

— Але ж ми з Царицею ще не одружені! — вигукнув Френк. — Поганський шлюб перед вівтарем Сонця це ще не шлюб! Ми з Царицею не подружжя ані офіційно, ані насправді. Запевняю вас, Леонсіє, ще не пізно…

— Той поганський шлюб зв’язував вас до цього часу, — спокійно й рішуче перебила мову йому Леонсія. — Нехай же він зв’яже вас і до Нью-Йорка або принаймні… до Колона.

— Цариця не хоче брати шлюб у церкві, — сказав Френк. — Вона твердить, що всі жінки з її роду одружувалися так, як і вона, і що саме такий шлюб перед вівтарем Сонця священний. Леонсія знизала плечима, але її обличчя виявляло сувору рішучість.

— Священний чи не священний, — відповіла вона, — але ви мусите виїхати сьогодні ж увечері. А то я збожеволію. Застерігаю вас, мені не вистачить сили вінчатись, як ви залишитесь. Я не зможу, я знаю, що не зможу бачити вас, коли мене вінчатимуть із Генрі, і після того. Тільки дуже прошу, не зрозумійте мене зле. Я люблю Генрі, але… не зовсім… не так, як вас. Я люблю його, — і не соромлюся визнати це, — я люблю його майже так, як ви любите Царицю. А вас я кохаю так, як мала б кохати Генрі, як ви мали б кохати Царицю, як ви, я знаю, кохаєте мене!

Вона вхопила його за руку й приклала її до свого серця.

— Ось! Востаннє! Тепер ідіть!

Але Френк пригорнув її до грудей, і Леонсія не втрималась від нового поцілунку. Нарешті вона таки випручалась і побігла до дверей. Френк на знак покори схилив голову, а потім узяв фотографію Леонсії.

— Я вбережу її на пам’ять, — промовив він.

— Вам не слід було б цього робити, — кинула йому Леонсія останню усмішку. — Та беріть уже! — додала вона, повернулась і пішла з бібліотеки.

І Пин мав виконати доручення, за яке Торес дав йому сто золотих доларів. Наступного ранку, коли Френк із Царицею були вже на дорозі до Колона, він з’явився до гасієнди Солано. Енріко саме курив на веранді сигару і був надзвичайно задоволений із себе, з цілого світу і з усього, що в світі робиться. Він упізнав свого вчорашнього гостя й привітав його. Не починаючи ще розмови, Енріко звелів своєму синові Алесандро принести сто песо. А І Пин, торгівець секретами, не погидував дістати за той самий секрет гроші двічі. Проте він додержав обіцянки, даної Торесові, і заявив, що відкрив свій секрет тільки в присутності Леонсії і Генрі.

— Мій секрет зв’язаний шнурочком, — сказав І Пин, коли прийшли Леонсія з Генрі, і заходився розв’язувати невеликий пакуночок. — Сеньйорита Леонсія і юнак, що хоче побратися з нею, повинні перші подивитися на ці речі. Потім їх можуть оглянути й усі інші.

— Авжеж, вони ж найбільше зацікавлені в цьому, — великодушно погодився Енріко, хоч з того, як він заохочував дочку й Генрі підійти до столу, видно було, як і самому йому кортить дізнатися, що в тому пакуночку.

Він удавав, що то його мало обходить, але не спускав з ока молодих. І, на свій подив, побачив, як Леонсія, раптом кинувши набік якийсь документ, що його читала разом з Генрі, не соромлячись обняла юнака за шию і щиро поцілувала в губи. А Генрі ступив назад і вигукнув засмученим голосом:

— Та що ж це таке, Леонсіє? Виходить, усьому кінець і ми не зможемо одружитись!

— Га?! — розлютився Енріко. — Не можете одружитись, коли все вже готове до весілля? Що це значить, сер? Ви ображаєте нас. Ви мусите одружитись, і то сьогодні ж!

Приголомшений Генрі поглядом попросив Леонсію пояснити за нього.

— Було б проти законів Божих і людських, — сказала Леонсія, — одружуватися братові й сестрі. Тепер я розумію, чому саме я любила Генрі як брата. Він мій брат. А я його рідна сестра, якщо ці документи не брешуть.

І Пин зрозумів, що може передати Торесові приємну звістку: весілля не відбулось і взагалі не відбудеться.

Розділ XXIV

Добравшись від Колона маленькою прибережною шхуною, Цариця й Френк за п’ятнадцять хвилин були вже на пароплаві Об’єднаної фруктової компанії. І взагалі всю подорож до Нью-Йорка відбули вони на диво без перешкод. У Нью-Орлеані Френк найняв таксі, що вмент перевезло їх з пристані на вокзал, а носії, вхопивши їхні речі, допомогли сісти у вагон, коли поїзд уже рушав. У Нью-Йорку Френка зустрів Беском, що приїхав на Френковій машині; він привіз їх до розкішного будинку на Ріверс-драйві, якого збудував Френків батько.

Все це відбулося так швидко, що, приїхавши в Нью-Йорк, Цариця знала про великий світ ледве чи більше, ніж тоді, коли починала свою подорож із підземної річки. Якби вона була звичайна жінка, величезні здобутки цивілізації приголомшили б її. А так вона сприймала все це з царською байдужістю, як дарунок свого чоловіка. Френк був для неї цар, бо йому прислуговувало стільки рабів. Хіба ж вона сама не бачила цього на пароплаві і в поїзді? І тут, спинившись коло будинку, вона вважала цілком природним явищем, що їх зустріло багато служників. Шофер відчинив дверцята машини. Інші служники внесли в дім їхні речі. Френк навіть не торкався ні до чого, а тільки подав їй руку, коли вона виходила з машини. Навіть Беском, що (вона це вгадувала) був не служник, і той догоджав Френкові. Адже вона не могла не бачити, що Беском, вислухавши Френкові розпорядження, знову сів у машину і кудись поїхав.

Вона царювала в загубленій долині над купкою дикунів. А тут, у цій країні могутніх царів, її чоловік царював над царями. Це було чудово, і вона з радістю усвідомлювала, що не принизила своєї царської гідності, одружившися з Френком.

Вона щиро, по-дитячому захоплювалася всім, що побачила всередині палацу. Забуваючи про служників, або, вірніше, не звертаючи на них уваги, як не звертала вона уваги на своїх підданців там, у долині, Цариця заплескала в долоні, коли побачила парадний вестибюль, глянула