Читати книгу - "Дівчина, яку ти покинув"

угоду надзвичайно складно. Але в деяких випадках сторони домовлялися, так би мовити, зберігати картину тимчасово по черзі. Або ж погоджувалися на сумісне володіння з тим, щоб полотно виставлялося в одній із найбільших картинних галерей. Звичайно ж, галерея при цьому зобов’язувалась інформувати відвідувачів як про викрадення картини в минулому, так і про щедрість попередніх власників.

Лів мовчки хитає головою.

— Існує також можливість продати картину й розділити отримані гроші, при цьому…

— Ні, — в один голос кажуть Лів і Лефевр.

— Міс Голстон.

— Місіс Голстон, — виправляє вона.

— Місіс Голстон, — голос Пола стає жорсткішим. — Я зобов’язаний поінформувати вас, що ми маємо дуже сильну позицію. У нас чимало свідчень на користь повернення картини, також є низка аналогічних прецедентів, що додають ваги нашому позову. У ваших власних інтересах я рекомендую вам ретельно обміркувати можливість мирного врегулювання.

У кімнаті знов повисає тиша.

— Ви намагаєтеся залякати мене? — питає Лів.

— Ні, — неквапно промовляє він. — Я лише хочу нагадати вам, що в наших спільних інтересах залагодити справу мирним шляхом. Сама собою вона не розв’яжеться. Я… ми не відступимось.

І раптом вона бачить, як його рука обвивається навколо її оголеної талії, бачить його каштанове волосся, що розметалося по її лівій груді. Бачить його очі, які усміхаються в півтемряві.

Лів гордо підіймає підборіддя.

— Вам її не забрати, — каже вона. — Побачимось у суді.

Вони сидять в офісі Генрі. Вона вже встигла випити велику порцію віскі. Ніколи в житті вона не пила віскі вдень, але Генрі сам налив їй келих, наче це було цілком доречно. Кілька хвилин він чекає, доки Лів зробить пару ковтків.

— Маю вас попередити, це буде недешева справа, — каже він, відкидаючись у своєму кріслі.

— Наскільки недешева?

— Ну, в багатьох випадках твір мистецтва доводилося продати одразу після суду, аби лише покрити судові витрати. Нещодавно один позивач у Коннектікуті домігся повернення викрадених творів загальною вартістю двадцять два мільйони доларів. Але при цьому заборгував більш ніж десять мільйонів лише за послуги одного адвоката. Треба буде платити експертам, особливо експертам із французького права, зважаючи на історію картини. І такі випадки можуть дуже затягуватися, Лів.

— Але якщо ми виграємо, усі витрати буде покладено на них, так?

— Не обов’язково.

Вона обмірковує почуте.

— Отже, про яку суму йдеться? П’ятизначна цифра?

— Я б розрахував на шестизначну. Залежить від того, що вони можуть представити на суді. Але доказова перевага на їхньому боці, — Генрі знизує плечима. — Ми можемо довести вашу бездоганну репутацію. Та, як зазначено, в історії картини є білі плями, і якщо вони мають свідчення, що картину було вилучено у військові часи, то…

— Шестизначна цифра? — каже вона, а тоді встає і нервовим кроком міряє кімнату. — Не можу в це повірити. Не можу повірити, що хтось може просто увірватися в моє життя і вимагати те, що належить мені. Те, що мені подарували назавжди.

— Їхні претензії далеко не беззаперечні. Але маю зазначити, що на даний момент політичний клімат більш прихильний до позивачів. Торік на аукціоні «Сотбіз» було продано тридцять вісім таких робіт. Протягом минулого десятиріччя — жодної.

Вона почувається наелектризованою. Наче всі її нервові закінчення дзвенять від напруги.

— Він… Вони її не отримають, — твердо каже вона.

— Але гроші. Ви стверджували, що ваше становище й без того скрутне.

— Я перезакладу майно, — каже вона. — Є що-небудь, що я можу зробити, аби зменшити витрати?

Генрі нахиляється через стіл.

— Якщо вже ви вирішили боротися, то можете зробити безліч речей. Найголовніше: що більше ви дізнаєтесь про походження картини, то сильнішу позицію ми матимемо в суді. В іншому разі мені доведеться доручити цю роботу комусь зі своїх працівників і виставити вам погодинний рахунок — і це не враховуючи вартості послуг експертів, які свідчитимуть на суді. Гадаю, якщо ви це зробите, ми подивимось, що в нас є, і я знатиму, які настанови давати судовому адвокату.

— Я розпочну пошуки.

Вона досі чує непохитну впевненість, що лунає в їхніх голосах. «Ми маємо дуже сильну позицію». «Також є низка аналогічних прецедентів, що додають ваги нашому позову». Перед очима постає обличчя Пола з його вдаваною турботою: «В наших спільних інтересах залагодити справу мирним шляхом».

Лів відпиває ще віскі, і її трохи відпускає. Раптом вона почувається дуже самотньою.

— Генрі, а що зробили б ви? Тобто, якби були на моєму місці.

Він знову складає пучки пальців докупи й задумливо торкається ними носа.

— На мою думку, ситуація вкрай несправедлива. Але, Лів, особисто я би тричі подумав, перш ніж доводити справу до суду. Кінець такої справи може бути… огидний. Може, варто подумати заздалегідь, чи можна якось врегулювати це.

Перед нею досі стоїть обличчя Пола.

— Ні, — злісно каже вона. — Він її не отримає.

— Навіть якщо…

— Ні.

Під його пильним поглядом Лів збирає речі та залишає кімнату.

Пол учетверте вводить номер і вже тримає палець на кнопці з написом «Набір», аж раптом передумує і заштовхує телефон у задню кишеню. На тому боці вулиці якийсь чоловік у костюмі лається з інспектором дорожнього руху, несамовито жестикулюючи, на що той позирає з цілковитою байдужістю.

— Ти йдеш на обід? — у дверях з’являється Джейні. — Столик замовлено на пів на другу.

Вона явно напахтилася. Навіть зі свого місця він відчуває гострий запах парфумів.

— Я тобі справді там потрібен? — Пол не має настрою для світських балачок. Він не хоче бути чарівним, у деталях розповідати про неймовірні успіхи компанії в пошуку зниклих картин. Не хоче опинитися за столом поряд із Джейні й відчувати, як вона схиляється на його плече, як сміється, притискаючись до нього коліном. Також йому не подобається Андре Лефевр із його підозріливими очима та опущеними кутками губ. Рідко коли він відчував таку несподівану неприязнь до клієнта.

«Можна уточнити, коли ви вперше зрозуміли, що картина зникла?» — питав його Пол.

«Ми виявили це в ході ревізії».

«Тож ви особисто не шкодували за нею?»

«Особисто? — почувши це слово, француз лише знизав плечима. — Чому хтось має наживатися на картині, яка повинна належати нам?»

— Ти не хочеш іти? Чому? — дивується Джейні. — Які ще в тебе справи?

— Я подумав, що слід розібратися