Читати книгу - "Книга пригод 3"

— Об яку саме? Праву чи ліву? — спитав Боб. Його завжди цікавили подробиці.

— Отуди к бісу! — вигукнув шкіпер, неспроможний потамувати свої вкрай розладнані нерви. — Та чи має це значення, об яку ногу він терся? Подивись, подивись!..

Матрос подивився туди, куди показував капітан, і серце його похололо. Він побачив Сатану: вигнувши спину, той бадьоро простував попід бортом.

— Я нічого не бачу, — сказав матрос затято.

— Я так і думав, Бобе, — сумно мовив шкіпер, дивлячись услід котові, який зайшов за рубку. — Він видимий тільки мені. Не знаю, чим це скінчиться. Піду до себе в каюту. Нести вахту я не можу. Побудеш тут сам, поки прийде помічник?

— Я не боюся, — запевнив Боб.

Шкіпер пішов униз і, розбуркавши помічника, який міцно спав, розповів йому про свою страшну пригоду.

— На вашому місці… — промимрив помічник.

— Що? — спитав шкіпер і потермосив помічника за плече. — Що ти хотів сказати?

— Сказати?.. — пробурмотів помічник, протираючи очі. — Нічого…

— Ну, про кота…

— Про кота? — позіхнувши, мовив помічник і, за гортаючись у ковдру, додав: — Якого кота? На добра…

Тоді шкіпер стягнув із Діка ковдру, дарма що той чіплявся за неї щосили, і, покачавши його по койці, терпляче пояснив: він, мовляв, занедужав, вип'є краплину віскі й ляже, а помічник хай тим часом постоїть на містку.

Коли помічник утямив, що трапилось, витівка з котом здалася йому куди менш кумедною, ніж раніше.

— Ти теж випий ковток, Діку, — запропонував шкіпер, простягаючи пляшку.

Насуплений помічник хильнув віскі, одягаючись, і пробурчав:

— Дурне це діло. Однаково від привида не втечеш. Він може з'явитися скрізь, навіть у вашому ліжку. На добраніч.

Коли помічник вийшов, шкіпер замислився над його словами й підозріливо огледів своє ліжко.

Потім якнайпильніше його обстежив і тільки тоді, не гасячи світла, поспішно вклався й забув про свої клопоти вві сні.

Прокинувся шкіпер уже завидна й вийшов на палубу. Море було розбурхане. Шхуна перекочувалась з хвилі на хвилю; вітрила були розгорнені лиш настільки, щоб тримати її носом проти вітру. Хвиля вдарилась у борт судна й обдала шкіпера бризками. Він вилаявся, і помічник озирнувся.

— Ви що, вирішили стати на вахту? — спитав він з удаваним подивом.

— А чом би й ні? — буркнув шкіпер.

— Краще підіть та полежте, — порадив помічник. — Випийте гарячого чаю з грінками.

— Ану відступи! — крикнув шкіпер і кинувся до керма, бо в цю мить палуба нахилилася під небезпечним кутом. — Я знаю, як це неприємно, коли тебе будять серед ночі, Діку. Але зрозумій: я був нажаханий… Іди в каюту, поспи.

— Та добре вже, піду, — великодушно погодився помічник.

— Ти нічого тут не бачив? — спитав шкіпер, перебравши у нього кермо.

— Анічогісінько, — запевнив помічник.

Шкіпер замислено похитав головою і струснувся, бо хвиля оббризкала його з голови до ніг.

— Я шкодую, що втопив нашого кота, Діку, — сказав він.

— Більше ви його не побачите, — заявив Дік з переконаністю людини, яка вжила всіх заходів, щоб передбачення її здійснилися.

Він пішов униз, а шкіпер споглядав, як кок, готуючи сніданок, бігав між камбузом і кубриком з казанками, мов заправський циркач.

Трохи згодом, поставивши до керма Сема, шкіпер пішов униз і за сніданком розповів, що довелося йому пережити вночі.

— Можете мені повірити, сер — ви більше не побачите привида кота, — запевнив кок. Його мучила совість. — Мабуть, він підійшов і потерся об вашу ногу, аби показати, що прощає вам.

— Сподіваюсь, він знає, що я його зрозумів, — зітхнув шкіпер. — Хай бідолаха заспокоїться й більше не приходить.

Шкіпер мовчки доснідав і вийшов на палубу. Вітер не вщухав, і він очолив матросів, які намагалися закріпити порожні бочки, що каталися посеред судна. Шхуну знов гойднуло, бочки знову покотилися й налетіли на дві скрині, які стояли одна на одній. Верхня зсунулась і впала. Сатана, що сидів у нижній скрині, знетямившись від страху, вискочив на палубу і дав волю своїм почуттям. На виду у переляканого шкіпера він тричі оббіг палубу й почав четверте коло. Аж тут великий порожній ящик, який матроси поставили сторч саме перед його появою, впав і прищемив йому хвоста. Сем кинуся рятувати Сатану.

— Стій! — загорлав шкіпер.

— То що? Не треба його піднімати? — спитав матрос.

— Ти бачиш, що там, під ним? — хрипко пробелькотів шкіпер.

— Під ним, сер? — перепитав розгублений Сем.

— Кіт! Ти що, не бачиш кота? — вигукнув шкіпер, який не зводив очей із Сатани, відколи той вискочив на палубу.

Сем повагався хвилинку й заперечливо похитав головою.

— Ящик упав на кота, — сказав шкіпер. — Я бачу його ясно й виразно.

Він міг би додати, що не тільки бачить, але й чує його ясно й виразно, бо Сатана гучно волав, прикликаючи своїх друзів на поміч.

— Дозвольте підняти ящика, сер, — озвався один із матросів. — Може, тоді видиво щезне.

— Ні, не руште з місця! — заперечив шкіпер. — Удень мені вже не так страшно. Ну й чудасія! Невже ти, Семе, нічого не бачиш?

— Я бачу ящик, сер, — обережно відповів Сем, — а з-під нього стирчить смужка іржавої бляхи. Може, це здалося вам котом, сер.

— Може, це мені ввижається, сер, — затинаючись, мовив кок, — але я бачу щось туманне. Ти ба! Воно вже зникло, — докинув він і потупив очі.

— Ні, воно не зникло, — заперечив шкіпер. — Там сидить дух Сатани. Ящик прищемив йому хвоста. І він репетує, мов несамовитий.

Матроси вдавали, що вражені до краю таким чудом, а Сатана, який намагався вивільнити свого прищемленого хвоста, лаявся, на чому світ стоїть.

Невідомо, як довго забобонний капітан «Жайвора» тримав би мученика під ящиком, але саме в цю мить на палубу вийшов помічник і, побачивши, що там сталося, враз забув про ту роль, яку мав грати в цьому лицедійстві.

— Чому ви, бісові душі, не випустите бідолашну тварину? — загорлав він, кидаючись до ящика.

— Як, Діку! — вигукнув шкіпер. — Невже і ти його бачиш?!

— Бачу і чую! — відгукнувся помічник. — А ви що, сліпі? Глухі? Невже не чуєте, як волає сердешний кіт? Та я б… Ой!

Весь екіпаж утупився в помічника докірливим поглядом. П'ять пар очей говорили йому: «Йолоп!», — а вираз очей юнги взагалі важко було передати словами.

Обернувшися, шкіпер спостеріг німу сцену, і тут до нього дійшло, що його пошили в дурні. Він підступив до кока й зажадав пояснень.

Кок сказав, що це жарт. Потім заперечив: мовляв, це