Читати книгу - "Подвійне дно"

його батьківство. Та забрати дитину він не міг. Можливо, він не раз шкодував, що не наполіг, та Люба не схотіла віддати дитину. Вона припустити не могла, що вас у неї відберуть, але сталося саме так. Люба сіла у в’язницю, а вас зареєстрували вдруге під іншим ім’ям по батькові і відправили до будинку маляти. Климковський кілька разів намагався звільнити дочку, та він теж був людиною з хворою психікою. В нього почала розвиватись паранойя, він боявся дружини.

— Все це я знаю без вас, полковнику. Знаю про Оксану і Анну, знаю про те, як загинула мати. Я хочу знати, що відбувається тепер, а не тоді.

— Не зрозумівши минулого, теперішнє не осягнеш, а майбутнього не матимеш.

— Хто це сказав?

— Я, — він всміхнувся майже людиноподібно. — Елізо, ви навіть не уявляєте, як вам поталанило в житті. Вас переслідували з дитинства, а от не дістали. Ольга майже збожеволіла. Вона шукала вас, намагаючись знищити. Вона боялась, що Клаус знову з’явиться в її житті — через ненависну онуку. Клаус і справді кілька разів робив запит про вас, та це не мало наслідків. Тим часом Корбут переводив вас з одного будинку маляти до іншого. Але з в’язниці виходить Люба. Вона бажає забрати дитину, а їй кажуть, що віддали вас на вдочеріння. Люба не вірить, продовжує шукати, а Ольга слідкує за нею. Того дня Люба написала Клаусові листа. Вона просила подбати про дитину і прощалась. Вона збиралась накласти на себе руки — від розпачу. Вдома з неї знущалась Ольга, роботи не було… Власне, лист міг і не потрапити до адресата, але чоловік, який взяв його, знайшов Клауса. Це коштувало йому зусиль, та він пожалів жінку, що так пристрасно просила його про допомогу. А Любу знову заарештовують. У камері вона накладає на себе руки. Ольга заспокоюється.

— Ну, і що? Я це вже знаю! До чого тут спадщина і Анна?

— А це друга частина історії. Як ви бачили, Анна була страшенно схожа на свою старшу сестру. Я завважив, у вас є фотографії, ви все ретельно збирали. Так от, тут мав місце дивний і прикрий збіг. Анна Вольська, за професією перекладач, супроводжувала групу туристів. Вона поїхала разом із сином, її випускали, вона кілька разів бувала в Німеччині, і треба ж було такому статись — у музей якимось вітром занесло Клауса. Коли він побачив Анну, то не повірив власним очам. Він знав, що Люба загинула, і не міг її забути. І тут зустрів її точну копію! Як там було, не варто розповідати, та за тиждень Анна стала фрау Вернер і поїхала з Клаусом, наплювавши на історичну батьківщину. Вона й не подумала, як доведеться після цього матері. Власне, Анна тільки зовні нагадує Любу. Та характер у неї інший. Вона безпринципна і жадібна, напрочуд зла і мстива — так згадують її колишні колеги і знайомі. Клаус, щоправда, бачить інше, для нього вона вміє прикинутись. А от старий фон Штромбек одразу розгледів, що за кралю привів до хати улюблений небіж. Він до самої смерті не бажав спілкуватися з невісткою. Та старий помер, все лишилось Клаусові, а він склав заповіт на користь Анни. Все б, мабуть, так і було, коли б кілька років тому Анну не розшукав Носик. І тепер починається казка. Носик одразу у всьому зорієнтувався. Він розуміє, що експортні операції зятя — найкращий канал для транспортування наркотиків. Запах кави перебиває всі інші запахи, жоден собака не почує. Анна погоджується, їй хочеться мати власний капітал. Справа видається безпрограшною. Так триває два роки, та десь з півроку тому фабриками Вернера зацікавився Інтерпол. Клаус був просто шокований, почувши, в чому його звинувачують.

Він добропорядний громадянин і бізнесмен, не йняв віри. І от він вирішує прослідкувати. І за кілька місяців розуміє: його дружина зовсім не та, за кого себе видає. Клаус жахнувся і побіг телефонувати агентові Інтерполу. Та його чує Андерс. До цього часу, до речі, Анна була впевнена, що на випадок смерті Клауса вона — єдина спадкоємиця грошей і бізнесу. Та разом із прозрінням Клаус змінює заповіт — потай від Анни. Його агент в Україні наймає детективів, що потай розшукують вас, Лізо. І за новим заповітом Вернера все має дістатись його доньці, Елізі, і розшукати її має контора «Ойлер і Мюллер». Та Анна й Андерс цього не знають. Вони вирішують прибрати Клауса. І найбільша їхня помилка — вбивство Клауса й інсценування викрадення. Цим вони повністю розв’язали нам руки, до того ми лише спостерігали. Вона підключає до справи батечка, ну а тут уже хлопці наламали дров. Уявіть собі їх жах, коли вони бачать заповіт. Все відписано якійсь невідомій Елізі. Вони починають відверто розпитувати про вас і слідкувати. Вони розуміють, що коли вас знайдуть адвокати, все загине. Знаєте, хто помітив, що за вами стежать, Елізо? Ваш дільничий Симоненко. Він і доніс інформацію до начальства, а потім і ми її отримали. Є ще питання?

— Не розумію… А навіщо було влаштовувати пастку Корбутові й нам?

— А, це… Справа в тому, що ви постійно нам заважали. Ваша підозріливість не знає меж. Ми хотіли, аби ви перечекали в безпечному місці…

— Тобто, у тюрмі?

— Ну, можливо… Та у вас дивні рефлекси і реакції. Ви не боїтесь тягти труп поночі — це ненормально. Ви переховуєтесь, і ми вас не можемо знайти. Ви не довіряєте другові, якого знаєте все життя. І ви постійно йдете попереду нас і людей Носика — на крок. Ви для нас невловимі, і я був страшенно радий, коли ви зв’язались з Огієнком. Та ви ж і йому не довіряли, так?

— А Огієнко не мав вигляд людини, якій можна довіряти.

— Атож, а хто має такий вигляд? Огієнко виконував свою роль і вдав, що продався Носикові. Та він не міг вам про це сказати, подробиці операції були засекречені. А ви… Ну, добре, я утримаюсь. Але одне Носик знав напевне: ви обов’язково прийдете до Корбута. Історію з негативом Клаус розповів Анні, а та — таткові. От Носик і встановив нагляд за квартирою полковника. А потім прислав запис старому Климковському.

— А до чого тут Ольга?

— Вона була божевільна. І Носик чудово знав, що їй досить одного поштовху, аби зірватися. Він знає, що ви прийдете до Корбута на одинадцяту. Він дзвонить Ользі і каже, що Корбут має намір передати негативи в пресу. Вона вже не здатна замислюватися, хто і навіщо