Читати книгу - "Полювання на чорного дика"

Він чув, що полювання на вальдшнепів — не така простецька справа, як малював Вальтер. Йому самому ніколи раніше мисливцем у повному розумінні цього слова бути не доводилося. Хіба в часи воєнної юності зайця якого підстрелити… Але ось так, на справжньому полюванні…

До того ж Шелленберг обіцяв продовжити розмову, розпочату вчора. Розмову, котра, без перебільшення, була цікавішою за це полювання.

Вони мовчки рухалися краєм лісу слідом за Анселем. Собаки рвалися вперед, немов уже відчували здобич, їхні плямисті спини то з’являлися, то зникали у траві. А ліс, що починався одразу за галявиною і видавався таким нескінченим, усе більше сходив на рідколісся, аж поки вдалині не зблиснуло водяне плесо озерця.

Вони пройшли ще деякий час уперед. Ансель раптом притримав собак, озирнувся на своїх супутників.

— Я бачив вальдшнепів отам, гере Вальтер! — мовив він, коли Шелленберг і Марко підійшли ближче. — Отам, поміж заростів вільхи. Сиділи, наче цвяшки… Зазвичай вони на висипку перебувають дні два-три, відпочивають поміж перельотами, тож якщо вони ще не полетіли, Шрайк і Мозер знайдуть їх!

— Ну, — Шелленберг звернувся до Марка, — знаєте, що робити далі?

— Уявляю, але був би вдячним за додаткову інструкцію, — хитнув головою Марко.

— Ансель зараз спустить з повідків курцхаарів, — проказав Вальтер, — і вони помчать, як навіжені, до он тих дерев. Налякають вальдшнепів… А далі — не готуйтеся і не цільтеся, просто стріляйте! Ви все самі зрозумієте з першої ж миті…

— Що, стріляти навмання? — здивувався Швед.

— Майже, Алексе! Вальдшнепи піднімаються дуже швидко, — пояснив Шелленберг, — і так само швидко зникають поміж дерев. У нас, вважайте, усього кілька секунд.

— Гм… — тільки і проказав Марко.

Він перевірив набої у рушниці, приціл, хоч і уявлення не мав, як усе виглядатиме на ділі. Шелленберг зайняв позицію лівіше від нього, приготувався і собі.

— Давай! — гукнув він Анселю, і той по команді одразу відпустив курцхаарів з повідків.

Відчувши волю, мисливські собаки, що давно вже рвалися у бій, із шаленою швидкістю погнали до дерев. Марко застиг у передчутті потрібного моменту. Курцхаари зникли з виду, розчинившись у високій траві, даючи знати про себе тільки голосним гавканням і гарчанням.

«Прийомчик шанхайських поліцейських! Стріляй, не цілячись! — раптом пригадалося Маркові. — Ну, звичайно!»

І тут почулося лопотіння крил. П’ять чи шість вальдшнепів важко знялися і майнули поміж вільхових стовбурів, на якусь мить ставши доступними погляду мисливців.

Швед вистрілив. Швидше інтуїтивно, ніж цілеспрямовано. «Прийомчик шанхайських поліцейських» підходив тут як ніколи. Вальдшнеп, не встигнувши знайти сховок поміж гілля, важко ляпнув на землю.

— Є! — вигукнув Марко.

Поряд почувся вистріл Шелленберга, але без радісного вигуку. Вальтер промазав.

Лопотіння крил знову змішалося з гавканням курцхаарів, що потривожили птахів своєю неочікуваною появою. Мозер і Шрайк то ганяли поміж дерев, немов показилися, то картинно застигали у стійці перед принишклими вальдшнепами, що не рухалися з місця, сподіваючись на свій рятівний камуфляж.

Марко перезарядив рушницю і, тільки-но знову почувся шум у повітрі, вистрелив. Стріляв швидше на звук, аніж по мішенях. Тіні вальдшнепів снували між гіллям і зникали у рятівній гущавині лісу, та двоє птахів знову упали в траву.

— До біса, друже! — гмикнув Шелленберг. — Ви усіх вальдшнепів перебили! А я їх, схоже, тільки розлякав…

Він вистрелив знову по тіні, що замиготіла поміж стовбурами. Радісне гавкання Мозера підтвердило — Вальтер таки влучив!

— Ви ж самі порадили — не цілитися, — відповів Марко. — От я і стріляв всліпу. Виявилось, що цей спосіб у випадку полювання на вальдшнепів справді ефективний!

Хлопчина тим часом свиснув курцхаарам, подаючи сигнал, і сам побіг до них.

— Зараз Ансель позбирає ваші трофеї, Алексе, — задоволено проказав Шелленберг. — Ось бачите, яке воно, перше мисливське хрещення… І на вечерю ви нам усім забезпечили прекрасну дичину!

Марко розвів руками.

— Певно, то я з несподіванки. Якби було треба повторити, Вальтере, не впевнений, що вийшло б так само вдало.

Шелленберг хотів щось додати, та з вільхових заростів, куди щойно побіг за курцхаарами Ансель, почувся його голосний крик.

— А-а-а! Допоможіть! Допоможіть! Рятуйте!

Марко з Шелленбергом кинулися до хлопця. За мить їм відкрилася небезпечна картина. Ансель лежав на траві, вхопивши рукою суху гілку, немов збирався захищатися від когось. Навколо нього були розкидані добуті вальдшнепи. Поряд з Анселем розривалися від голосного гавкоту Мозер і Шрайк. А перед ними… готувався до атаки молодий чорний дик.

Марко скинув рушницю і, перш ніж Вальтер зробив те саме, вистрелив у кабана. Раз, вдруге…

Звір, намагаючись прорвати оборону курцхаарів, завищав, та усе ще був на ногах. Марко вистрелив знову. Поранення з французької «гусятниці», не призначеної для полювання на велику дичину, лише роздражнили кабана.

З його порослого чорною щетиною боку сочилася густа кров, така ж рана була одразу поміж передніх ніг і біля вуха, та знавіснілий від болю кабан кидався у бій.

Осмілілі курцхаари ледве стримували його і не давали наблизитися до Анселя, але і дик не думав здаватися…

— Тікай, Анселю, тікай! — гукнув Вальтер хлопчині, стріляючи у кабана зі свого боку, та переляканий хлопець і поворухнутися не міг.

— Чорт! — вилаявся Марко. — А якщо він тут не один?

Дик, люто хропучи, намагався розкидати собак, які так завзято захищали хлопця. З усієї сили вдарив рилом Мозера. Вірний курцхаар відлетів убік і заскавулів, а Шелленберг знову вистрелив.

Шлях до Анселя був відкритий, але дик на якусь мить застиг, немов розгубився. Тіло кабана, запізніло зреагувавши на поранення, відмовлялося слухатись свого господаря.

Марко радше механічно вихопив мисливського ножа. Зручне руків’я лягло у долоню, наче продовження руки.

— Не стріляй! — гукнув Шелленбергу, який не встиг навіть зорієнтуватися, що відбувається.

У кілька стрибків він опинився біля Анселя і кинувся на кабана. Вдарив у шию раз, другий, заганяючи лезо так глибоко, як тільки міг. З ножових ран забила фонтаном кров. Дик очманів, брикнувся, осів на задні ноги. Захропів, здригнувся усім тілом, намагаючись знову підвестися. Марко, не даючи йому перепочинку, навалився і вдарив з іншого боку.

Шрайк із Мозером обступили пораненого дика, готові вчепитися у нього будь-якої миті, щойно він знову зіпнеться.

— Вальтере, швидше, відтягніть Анселя! — гукнув Марко знову.

Шелленберг немов вийшов із заціпеніння. Підбіг до переляканого хлопця, схопив його за комір і потягнув за собою.

Марко ударив кабана ще раз. Цього разу було досить. Звір важко захропів і безсило завалився на бік.

— Ти як? Анселю? Анселю? — струснув хлопчину Шелленберг.

Ансель замотав головою.

— Т-т-так, т-т-так, гере Вальтер! Усе добре! Зі мною усе добре, гере Вальтер! — пробелькотів той.

— От