Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

- Максе, привіт, - задоволеним голосом простяг Дмитро, притискаючи телефон до вуха плечем.

Руки його були зайняті відкорковуванням пляшки колекційного вина, яке залишалося для свята перемоги над партнером.

Нині саме час розпочати святкування. Бо він уже фактично переміг.

Ніхто не знає, чого йому коштувало, не маючи ні копійки за душею, знайти негідника, який розорив його діда і привласнив собі солідний стан. Що там у них за рахунки були між собою, Діму не хвилювало. Він був упевнений, що його причина руйнування родини не стосується. Чому він повинен мерзнути в злиднях, якщо його дід виявився слинцем і не став захищати капітал, а мати - дешевою повією, що ганялася за романтичними ілюзіями?

Нічого, мати він уже багато разів покарав. Вона заслужила на це. Дмитро розтяг губи в задоволеній посмішці, перебираючи в пам'яті дівчат, що особливо запам'яталися йому.

Марина більше не ниє, давлячи на психіку. Ця дура ніколи не могла зрозуміти його вибір. Ха! Вона думала, що бізнес Максима обрано випадково за розміром доходів. Він усіх обіграв і всіх покарав. Можна і відзначити це, переходячи до коди. Марина б не те, що не оцінила, а навіть не зрозуміла, про що він. А ось Аліна – зовсім інша справа… Може, пошукати ще варіанти?

Він струснув головою, відганяючи марення і мало не випустивши телефон.

- Дімо, ти де? — напружений Максимів голос змусив його насторожитися. - Не чую тебе...

Зітхнув з полегшенням, але відразу зібрався. Легко сколихнув бордову рідину у любовно заготовленому келиху. Вдихнув неповторний аромат. Усміхнувся черговому невігластву своєї подружки, що спливло у пам'яті. Подібні напої вона, невдоволено кривлячись, називала стародавньою кислятиною.

- Я тут, Максиме, я тут. А де ти? - Дмитро сів в улюблене крісло біля вікна, роздивляючись ідеально підстрижений газон.

- Я в офісі. І я шокований, - акуратно помітив чоловік. – Повернувся з ділової зустрічі, Аліни немає на місці. На неї це не схоже...

- Вона взагалі ні на кого не схожа, - мрійливо промовив Дмитро напівголосно.

– Що? - перепитав Максим, холодніючи.

Тон його колишнього друга незрозуміло змушував мурашки табунами гасати по тілу від верхівки до п'ят і назад. Передчуваючи біду, він схопив щойно знятий піджак зі свого стільця і попрямував до виходу з офісу, на ходу відмахнувшись від бухгалтера, що підійшла до нього з документами на підпис.

- Діма, говори ясніше, - він не надто розумів, куди мчати, але ілюзія руху допомагала впоратися зі страхом, що леденить душу. Бесіда з детективом сьогодні принесла надто багато страшних новин, які йому дозволили оприлюднити правоохоронні органи. - Ти не в офісі, Марина теж. Куди ви поділися? Вирішив своє повернення відсвяткувати? - Натужно пожартував він, насилу представляючи на такому святі тиху і скромну Аліну.

Дивно, як вона взагалі моделлю стала з таким характером та ставленням до життя.

- Щось подібне до цього, - хмикнув Діма, з насолодою відпиваючи з келиха напій, чия ціна за пляшку перевершувала вартість рідкісного роялю в квартирі Максима. Адже зовсім недавно він не міг навіть мріяти про це. - Ти маєш рацію, друже, дівчата зі мною...

- То де ж ви? - вже не приховуючи хвилювання, Максим зупинився перед постом охорони, поманив пальцем начальника служби безпеки та ввімкнув гучний зв'язок.

- Не поспішай, Максимко, - ліниво розтягуючи слова, відповів викрадач. - Розумію, що одну з них ти точно хочеш побачити. Причому живою. Я правий?

- Що з Аліною? - здригнувся чоловік.

Охоронець здивовано глянув на шефа і почав уважно слухати розмову.

- Ось так швидко ми і з'ясували, хто саме з них двох тобі дорогий, - задоволено засміявся Дмитро. - Я чомусь жодної секунди не сумнівався.

- Марина мені теж не байдужа. Діма... Я все знаю. Будь ласка, не чіпай дівчат. Скажи просто, що хочеш.

Максим узяв зі столу охоронця ручку і на стосі наполовину розгаданих кросвордів швидко написав: "Знайдіть його". Сек'юріті кивнув і став комусь дзвонити, ненадовго відійшовши на пристойну відстань.

– Все відомо? - Діма підвівся з місця, гнівно дивлячись у вікно і стискаючи в руці спорожнілий келих, поки той не хруснув, врізаючись уламками в його долоню. - Ти ні чорта не знаєш, щеня мажорне, - прошипів він. - Все, що ти маєш, дісталося тобі задарма. Це все ти забрав у мене!

- Не розумію, про що ти, - Макс здивовано похитав головою.

- А ти кажеш, знаєш... - хмикнув співрозмовник, насолоджуючись його збентеженням. Глибоко зітхнув, намагаючись поновити контроль над емоціями. - Але я буду великодушний. Перед тим, як ти втратиш усе, чим дорожиш, і віддаси ти мені це добровільно, ознайомлю тебе, бідолаху. Отже, що ти знаєш про свого дідуся?

- До чого тут мій дід?

Максим переглянувся з сек'юріті, що повернувся, і обоє насупилися здивовано.

- Бідолашний... Хочеш, щоб я тебе пожалів? Він не знає! Як старий заробив такий статок за рекордно короткий термін?

– Він – учений.

- Ні біса! - знову розлютився Діма, переходячи на підвищені тони. - Він - шахрай і злодій!