Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Звичайно, небезпечно залишатися в темному саду віч-на-віч із цим спокусником, тільки мені вже адреналін ударив у голову, і більше нічого не страшно. Подібне хвилювання в крові така рідкість для мого сірого життя в рідному світі, що відмовити собі наостанок зануритися в цей божевільний океан почуттів ніяк не можу.

Принц підставив мені лікоть, щоб я могла спертися, коли ми спускалися сходами. З вдячністю взялася за запропоновану руку.

Занурившись у темряву саду, пішли повільніше, щоб очі звикли до тьмяного освітлення місяця та рідкісних ліхтарів, що не особливо додавали світла.

- Звідки ви так добре вмієте спілкуватись із дітьми? – поставив несподіване запитання його високість, ніби продовжуючи розмову, що вели на веранді.

- У мене є молодший брат, - брязнула я і в ту ж мить зрозуміла, яку зробила помилку. - Точніше, зведений брат. Ви його бачили у лікарні тоді. Ми росли разом, і багато проблем мені доводилося вирішувати замість батьків. Він сирота.

Навіть губу закусила, так гидко було брехати. Але краще нічого не встигла вигадати. Добре, що у темряві принц не бачить виразу мого обличчя.

Взагалі, кожна людина в житті бреше, але зараз мені було особливо соромно. Тим більше, що Його Високість так просто не провести. Я навіть його руку випустила і пішла швидше, так неприємно стало.

Раптом ззаду щось просвистіло, тоді я ще не знала, що почула найстрашніший звук у моєму житті.

Різко обернулася. Дракон похитнувся, потім упав на коліна і почав повільно завалюватися набік, доки не впав на землю.У першу секунду я нічого не зрозуміла, тільки всередині стало так страшно, що боялася зітхнути.

Далі я все бачила, ніби на екрані кіно, начебто збоку.

Підійшла до принца, що лежав у дивній позі, і обережно спробувала перевернути на спину. І тільки в цей момент помітила стрілу, що стирчала в районі самого серця. За всіма медичними показниками він має бути мертвим, тільки перевірити не вистачало рішучості.

Нарешті, набравши повні груди повітря, присіла і, затримавши подих, притулила два пальці до вені на шиї принца.

Пульс ледь промацувався, але все ж таки був. Видихнула з полегшенням. Напевно, це з магією пов'язано, що він такий живучий, нормальна людина не вижила б.

Що мені тепер робити? Покликати на допомогу? Але час іде на секунди, поки я бігатиму, він помре. Самої взятися за зцілення? Лікар тільки встиг попередити не магічити, ніби відчував, що я скоро потраплю до халепи. Поки мозок гарячково розумів, що робити, руки почали діяти.

Розірвала гарну сорочку на його грудях та спині. Треба вийняти стрілу, тільки він одразу спливе кров'ю. Як же бути?

Несподівано принц розплющив очі, чим більше налякав мене. Що ж він таке, коли навіть до тями прийшов? Дракон дивився на мене кілька секунд і знову впав у забуття.

Витерла спітніле чоло. Жодних нервів не вистачить вижити в цьому світі.

Боюся, що Асгарду зовсім недовго залишилося, і таким болем озвалося серце, що мало не закричала. Треба не думати, а робити.

Відламала пір'яну частину стріли. Удар був такої сили, що знаряддя увійшло в тіло майже до самого оперення. Наконечник із держаком стирчали спереду.Взялася за скривавлений залізний трикутник і потягла, подумки зупиняючи кров. Було так страшно, що рука раз у раз зісковзувала, від напруги піт тік у мене по спині. Ніколи, напевно, не забуду цього почуття жаху, що накочував хвилями і заважав тверезо мислити. Пересиливши темряву в очах, насилу вийняла стрілу. З рани відразу ринула кров.

Приклала долоні до ран на його спині та грудях, і спробувала взяти себе в руки. Як минулого разу в лікарні просто уявила, як тканини з'єднуються, пошкоджені ділянки зцілюються, серце починає битися в нормальному ритмі, кров знову біжить по венах. І нарешті, шкірний покрив начебто спаюється і на краю рани утворюється свіжа рожева шкіра.

Розплющила очі, мої руки були всі в крові. Боячись побачити ті ж страшні рани, обережно забрала долоні. І мало не зомліла від полегшення. У мене вийшло! Як і в моїй уяві рани затяглися. Впала на п'яту точку поруч із принцом, він все ще не прийшов до тями. Мимоволі подивилася стрілу, що вийняла з тіла і знову злякалася. Усі її частини розсипалися на порох, і лежали жменьками попелу, лише формою нагадуючи частини зброї.