Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Частково Вікторія мала рацію, але з іншої сторони я не погоджувалася з нею. Максим не кине Ларису. Він не настільки скотина, щоб таке робити.

- Я не знаю, - відказала подрузі.

- І твій шлюб також розпадеться. Ти не зможеш довго жити з Владом. Почуття можуть взяти своє. Звісно я не відкидаю того, що це просто захоплення, і згодом тяга до нього зникне.

- Мабуть, останнє, - промовила я.

- А мені здається, що...

- Вікторіє! - кинула я на неї незадоволений погляд.

- Добре, мовчу, - зрозуміла моє роздратування подруга. - Давай краще змінимо тему.

- Та без питань. Ось на роботі не менша дурня. Мене залишили без премії, бо я відмовилася спати з сином начальника, який почав плакатися своєму батьку, що я роблю погані звіти.

- Ого! Премія це серйозно…

- Та не кажи. Зараз мені вкрай потрібні гроші, а тут така дурня. Цей Іван гірше... Навіть не знаю з чим порівняти. Тільки вміє дівчатам голову задурювати, затягувати в ліжко на одну ніч та одразу кидати. Досі не розумію, як на нього можна вестися. Видно, що він бабій.

- А гарний? - задала Вікторія доволі дивне запитання.

- Ну морду вродливу має.

- А є фотка?

- Тобі навіщо?

- Хочу глянути, що за фрукт.

Я знайшла сторінку Івана в соціальних мережах та показала Вікторії. Очі цієї дівчини горіли. Вона придумала якусь авантюру.

- Рудий, але нічого так, - протягнула брюнетка. - Кажеш, що любить розбивати жіночі серця?

- Так, а що? Мені не подобається твоя реакція. Що ти задумала?

- А давай я закохаю в себе цього мажора та кину. Хай він дізнається, як гірко, коли тебе використовують.

Сміх заволодів мною. Викликати почуття Івана до неї? Та це неможливо. Він черствий, як хліб, який рік пролежав під сонцем.

- Боюся, що це не дуже добра ідея. Він ще той ловелас. Ще візьме та і тебе обдурить.

- Та, ні, - засміялася Вікторія. - Я ще та піранья.

- Я боюся, що він тобі причинить біль.

- Не сикуй, - усміхалася подруга. - Кажи, де я можу з ним перетнутися.

Спочатку я не хотіла говорити, проте потім здалася. Я назвала адрес нашої фірми та приблизне місце, де він ставить свою автівку.

- Зараз він переважно їздить на червоному спортивному авто, - говорила я.

- Та якось впізнаю.

- Ти точно впевнена, що хочеш на таке піти?

- Життя дуже коротке. Хоч буде, що колись згадати.

- Ну дивися, бо я не хочу через декілька тижнів заспокоювати тебе.

- Мене не треба буде вгамовувати, а ось Івана так. Я покажу, де раки зимують цьому мажору, - протягнула Вікторія. На її обличчі сидів тріумф. Проте рано йому ще там бути.