Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Дамір озвучує те саме, про що до цього я думала. Тому я намагаюся заспокоїтися і довіритися своєму чоловікові.

Поруч із ним тепло, навіть ковдра не потрібна. Язиками полум’я обдає, коли Дамір погладжує долонею мій живіт. Нахабно пробирається під кофту, торкається шкіри.

Я вся вкриваюся мурашками, всередині розростаються забуті відчуття. Так добре в обіймах Даміра, спокійно.

Я відкидаюся на його груди, накриваю долоню своєю. Веду пальчиками по кісточках, а лоскотно чомусь мені. Внизу живота віддає пульсацією.

Ще нічого не сталося, але я готова заприсягтися — це найкраще побачення в моєму житті. Ніхто такого для мене не робив. Ніколи. Навіть сам Алієв.

— Хочеш сама спробувати? — пропонує чоловік, губами торкаючись до мого вуха. — Керувати.

— Що? Ні! — заявляю категорично, для переконливості хитаю головою і розмахую руками. Нізащо я не стану таким займатися. Я жити хочу.

— Це нескладно. Набагато простіше, ніж із машиною управлятися. Тим паче озирнися. Нікого навколо немає. Ти нікуди не вріжешся.

— А якщо…

— Для будь-якого «якщо» в тебе є я. Я допоможу й з усім розберуся.

Серце починає стукати швидше. Чомусь я впевнена, що Дамір говорить не тільки про управління яхтою.

Набравшись сміливості, я киваю. Зручніше влаштовуюся на колінах чоловіка, кладу руки на штурвал. Він таким великим здається порівняно з кермом машини.

Дамір показує, як правильно тримати й повертати. Після інструктує щодо швидкості. Усе справді просто, жодних педалей газу й гальма. Просто рубильник, який тиснеш уперед або відводиш назад.

Я поки що не розібралася, як одночасно кермувати й змінювати швидкість, але Дамір мене заспокоює.

— Тримай ти штурвал однією рукою, — прошу, починаючи пристосовуватися. — Для надійності.

— Ти розумниця, Елю, — через пориви вітру здається, що він розмовляє пошепки. — У тебе чудово виходить. Плавніше натискай, тоді буде легше. Можеш додати швидкості.

— Ти хотів сказати «вузлів»? Бачиш, я теж щось знаю! Молодець?

— Навіть більше, ніж просто молодець. Ти схоплюєш усе швидше, ніж я.

— Брешеш ти все.

— Я б не посмів. Ти справді швидко й легко розібралася.

— Ну, у мене явно вчитель найкращий.

Я відчуваю самовдоволення чоловіка. Воно в мені усмішкою віддає. Поступово я повністю переймаю керування, а Дамір просто обіймає мене.

Розумію, що ми не мчимо й наполовину так близько, як це робив Дамір. Але мені плювати. У мене виходить! Я керую яхтою.

— Припини, — прошу зніяковіло. Дамір знову цілує мене в шию, трохи прихоплює зубами шкіру. — Алієв! Я вріжуся в…

— У хвилю? — жартує, цілує з іншого боку.

— Краще займи свої губи справою. Розкажи… Наприклад, ти ще чимось умієш керувати? Ти казав, що любиш перегони й швидкість. Але ніколи не розповідав, що керуєш яхтою.

— Колись пройшов навчання, отримав ліцензію. Нічого такого. Мені просто подобається керувати чимось. Машина, яхта, вертоліт — не має значення.

— Ти й гелікоптером умієш керувати? Боже! Чому я не знала?

— Не вмію. Не закінчив навчання. Та і зрозумів, що небо не так сильно мене вабить. Тим більше для того, щоб вразити дружину, мені вистачає і яхти.

— Навіть не знаю… Мені б хотілося політати.

— У вертоліт ти сядеш через мій труп.

— Ось він і повернувся. Алієв, що псує всі веселощі. Гей!

Обурююся, бо в помсту чоловік кусає мене. Відчутно, напевно, залишиться слід. Шкіра горить, відмітини вібрують. Нізащо не зізнаюся, що це приємно.

— Гальмуй, Еліно, — вимовляє чоловік. — Далі я поведу.

— Але в мене ж виходило добре, — надуваю губи, не хочу, щоб це закінчувалося. — Я ж пожартувала.

— Я знаю. Зараз потрібно буде піти праворуч, там будуть скелі та гроти. Потрібно дуже акуратно все зробити.

— Гаразд.

Я відразу ж погоджуюся. Відсмикую руки, ніби обпікшись. Ні, до такого я точно не готова. Будь ласка, мені не шкода, нехай Дамір розбирається.

Я трохи сильніше притискаюся до нього, коли ми підпливаємо до скель. Яхта майже галює, повільно наближається до невеликих печер.

Дамір остаточно зупиняє яхту. Показує мені, на яку кнопку натискати, щоб опускався якір. А сам іде на ніс корабля перевіряти, щоб усе було правильно.

— Ти хотів показати мені це? — хмурюся, не розумію, чому саме це місце обрав чоловік. — Тут нічого особливого.

— Поки що. У мене був інший план. Спочатку звозити тебе на інший бік, там приголомшливі скелі. І грот, до якого можна вплав дістатися. Але оскільки я занадто довго тебе шукав, то довелося змінити наші плани.

— Ти міг попередити, що в нас побачення. Я б тоді чекала на тебе в номері.

— Я назвав час, коли ми маємо зустрітися.