Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "

- Отже, - Маша потерла одну долоню об іншу.  - Приступимо.

Багров відвернувся, поки Громова намагалася впхнути наречену, що опирається і засинає, в білу весільну сукню.

- Залізай же ти, - пихкала блондинка.  – Корова…

Гончарова щось промимрив, почувши знайому назву тварини.

– Де?  - Поцікавилася Ксенія через пару хвилин, коли Маша з полегшенням застібала блискавку на сукню.

- Чого?  – не зрозуміла Громова.

– Корова де?  – повторила Гончарова.

- А-а-а, - до Маші доперло, що її подруга зараз у трохи неосудному стані.  – На лузі пасеться.

Ксюша надулася і почала обурюватися, мовляв, «а навіщо тоді говорити було», але вчасно згадала про необхідність грати в Сплячу Красуню, щоб самій не влазити в вбрання і не турбуватися з приводу зачіски.

- Африканські кіски підійдуть?  - спитала Громова, глянувши на Гончарову з усіх боків.

- Довго плести будеш, - обсмикнув її Багров.

- Так… - погодилася Маша.  - А ти що тут, власне, робиш?

Здається, блондинка тільки зараз зрозуміла, що Андрій підпирає стінку замість розважати нареченого.  Бо небезпечно залишати дорослого рішучого хлопця на самоті, якщо він трохи напідпитку.

- Ти мене сама покликала!  – обурився Багров.

- А тепер передумала, - огризнулася Громова.  - Іди і за Мировим стеж, поки він весь фонтан по камінчиках не розтаскав.

- По яких камінчиках?  - Не зрозуміла Ксюша.

- Востаннє твого нареченого бачили, коли він кидав помідорами та картоплею в статуї, що прикрашають фонтан, - люб'язно пояснив Андрій.

- А, - глибокодумно промовила Гончарова.  - А чому він мене з собою не покликав?

Багров поспішив звалити з цього балагану, а Маша просто не знала, що можна відповісти.

Незабаром Андрій повернувся, не забуваючи при цьому тягнути Алекса за руку. Миров був весь мокрий, але це хлопця зовсім не бентежило.  Навпаки, наречений світився від радості і знову намагався потрапити в озеро Надій та Спокус.

Так, архітектор фонтану порадувався б, що такому маленькому предмету надали настільки гучне ім'я.  І не важливо, що люди, які назвали фонтан настільки велично, були бухі в устілку.

- Татові дзвонив?  - Поцікавилася Громова, засовуючи в зачіску подруги останню білу трояндочку.

- Моєму?  - Стрепенувся Саша.

- Ні, - відрізав Багров.  – пан Агров приїде за кілька хвилин.  Він дав повну згоду брати участь у цьому цирковому поданні.

- А чоловік знає, що його дочка, м'яко кажучи, не зовсім твереза?  – обережно спитала Маша.

Андрій кивнув, і блондинка трохи заспокоїлася.

- Отже, - проголосила Маша, коли і з вуаллю було покінчено.  – Тепер треба тебе спорядити.

Гончарова недовірливо зміряла поглядом подругу, вже уявляючи себе у скафандрі чи костюмі скелелаза.

- «Щось старе» символізує минуле нареченої, - пояснила Громова, надягаючи Ксюші на зап'ястя старовинний браслет, який дістався дівчині ще від матері.

– «Щось нове» – це надія на щасливе подружнє життя, – продовжив Багров.  – Але за «нову річ» зійде і сукня, ми її тільки вчора купили.  Подобається, до речі?

Гончарова скрикнула і повернулася до споглядання браслета з дорогоцінним камінням.

- «Щось чуже», - промовила Маша, простягаючи подрузі своє улюблене намисто зі смарагдом.

- Все?  – підозріло поцікавилася Ксенія.

- Потрібно ще "Щось блакитне", - обложила її Громова.

- Андрій підійде?  – невинно ляскаючи очима, поцікавилася наречена.

Багров від такого нахабства поперхнувся, а от Миров заржав у голос.  Потім додав до зачіски майбутньої дружини одну блакитну трояндочку.  Заздалегідь, гад, підготувався.

- Монета, - нагадав Андрій, усе ще скривджено зиркаючи на Гончарову.

Маша слухняно дістала із сумочки срібну монету.

- Навіщо?  - Обложила її Ксюша.

- У лівий черевичок треба покласти, - пояснила Громова.  – Вона гарантуватиме новій родині фінансову забезпеченість.

- Але ж я не фонтан, щоб у мене монети кидати!  - Праведно обурилася наречена.

Ось це вона дарма сказала. Алекс, почувши ключове слово «фонтан», підстрибнув на місці і підбіг до вікна – подивитися на святиню. Багров силою поцупив хлопця зі протягу - йому ж ще одружитися сьогодні!

- Тепер розподілимо ролі, - поблажливо почала Маша.

Під чуйним керівництвом Громової, сама дівчина була свідком, Багров – шафером, Міша та Ілля – друзями нареченого.

А ось із подружками нареченої вийшла накладка. Настя була одна.  Вступила, звичайно, ідея розірвати одну велику вампірку на двох маленьких вампірш, але Руда це не оцінила.  Але й це питання незабаром вирішилося.

- І що вам потрібно?  - Невдоволено скривилася Олена, закриваючи за собою двері і сідаючи в крісло.

- Ти її покликав?  - Вилупився Андрій на Алекса.

- Мамо, - звернувся Миров, - ти тепер подружка нареченої.

Олена спочатку була в ах*ї, але після восьмої чарки коньяку погодилася грати роль подружки нареченої.

Поява пана Агрова теж була знаменною.  Уявіть собі високого нахабного хамоватого, самозакоханого, его… загалом, багатого мужика, обвішаного сотнями кілець і ланцюжків.  А тепер додайте до цього образу ще ящик зі спиртним та два торти.  У результаті отримаєте повну картину.

Отже, Олену та Настю одягли у блідо-блакитні сукні. Багров принципово не допомагав, не бажаючи, щоб його знову обзивали або щось натякали.  Кільця віддали Андрію, щоб хоч трохи втішити всіма скривдженого хлопця.

Громова ще раз перевірила, що всі на місці нікого не забули.  У полі зору вона постійно тримала нерозумну наречену, яка раз у раз норовила знову заснути, і нареченого, бо той так і шукав нагоди знову викупатися.

– Так!  – не стрималася Маша.  - Миров, вгамуй свою вампірську дупу і заліз у машину, на тебе і так перехожі недобро косяться кожні півхвилини.  А нам ще до церкви їхати.

Саша притих.  Чи то він реально злякався гнівного голосу блондинки, чи то вирішив, що у всіх перевертнів характер поганий, тому й зв'язуватися з ними не варто за жодних умов…